додому Блог сторінка 2

CASA NOSTRA – LEOPOLI (відео)

Чим вам не італійська кампаніла, але у Львові)))

Хто скучив за Італією? Всі.

Хто має можливість найближчим часом туди попасти? Одиниці.

Не плачте. У мене є ідея. Давайте знайдемо Італію у Львові. Я не знущаюсь. Знаю, як це можна зробити.

Львів-Венеція

Побачити, посмакувати і почути.

Готові?

Для розігріву пару запитань:

Що відбувалося у Львові , коли  Dante Alighieri дописував «Божественну комедію»?

Чому італійці масово з’явилися у нас в  другій половині ХVІ ст.? Хто з них ввійшов  в нашу історію, а хто вляпався?

Які винаходи середньовічної Італії досі рятують від епідемій?

Яке відношення  висота campanile має до локального патріотизму?

Де у Львові  Roma  а де  Bolognа?. Те саме але з  Firenze чи Venezia?

Чому за історіями про Romeo e Giulietta  вартує їхати не тільки до Verona?

Де у Львові можна закріпити  топонім  Pasquino?

Що з італійської кухні особливо прижилося у Львові і завдяки кому?

…

Львів-Рим…

Але ми не будемо тільки дивитися, бо я не знаю жодного туриста, який би в Італії стримався від «свята живота». Тому спробуємо італійський смак Львова.  Підкажу, де:

на сніданок подають  frittata,

на перекуску bruschetta чи antipasti

на обід, ой навіть не знаю, італійці  їдять тааак  багато (і цим ми схожі) тому –  можна :

Pasta і це не просто vermicelli чи spaghetti з понтами))

Pizza, до речі до 1522 року була без помідорів)))

Zuppo (в деяких районах Італії їдять більше, ніж pasta)

…

Львів-Палермо

Де у Львові можна продегустувати італійські вина і що п’ють італійці, якщо не п’ють вина? Який коктейль попав у меню наших ресторанів з Milano, а який з Torino?

І, звісно, сaffe. Відносини з кавою як у львів’ян так і у італійців – це окрема історія. Думаю, що просити Вас про кавоперерву не прийдеться. Адже, щоб відчути себе в Італії її треба зробити тричі протягом дня. Як мінімум. І зробити це правильно, щоб не було соромно за  cappuccino. Розберемося що спільного в  Espresso , Doppio , Ristretto і Lungo . Чим відрізняється  caffе macchiato,    caffellatte,  latte macchiato , latte . Будемо пити caffe  normale або corretto. А от на десерт запропоную не Tiramisu чи Panna cotta, а свій улюблений Gianduiotti з Torino. До речі, останню каву обов’язково випийте після вечері… якщо  хочете відчути себе італійцями. А якщо при цьому ще хочете заснути, то  amazzacaffе – обов’язково.

…

І останнє – мagnifico голос Італії чи не щовихідних звучить у Львівській opera.

Одним словом, і дня не вистачить, для Італії у Львові)

Але ми спробуємо, еге ж?

Телефон для довідок 0679849959

Відео-звіт про прогулянку)

ЧУМАчечий Львів

Чи є серед вас ті, хто прагне “ЧУМАчечої прогулянки”? Обіцяю, що не буду ходити в страшній масці і постійно жувати часник, але от середньовічну перевірку, (коли не було температурних скринінгів), пройдете))

На львівських вуличках говоритимемо про львівські епідемії. Про знаки небесні і симптоми тілесні, про лікарів і лікування, про карантинні засоби і зони ризику. Про те, які це були хвороби, бо ж не кожна чума була чумою. Скільки епідемій пережив Львів і які з них були найтяжчими? Де знаходилася перша львівська аптека і що цікавого можна побачити в сьогоднішній аптеці-музеї. Які функції були у львівських гробарів і як вони рятувались від інфікування?. Хто з львів’ян врятував від віспи дружину польського короля Яна Собеського і хто з львівських лікарів не втік з зачумленого Львова, а рятував його мешканців? Де у Львові є зображення святого, перед яким танцювали і як цей танець був пов’язаний з епідеміями? Які хвороби породили міфи про вампірів і де у Львові є документ “підписаний кров’ю” найвідомішого з них? Про святих-захисників від морової зарази і про силу молитви…

Одним словом, про “Чумачечий Львів”. І нехай не лякає Вас ця тематика.

Деталі за телефоном 0679849959

P.S. Маю на цю тему аж три статті. Кому цікаво дивіться за посиланням

«А peste, fame, bello libera nos Domine!»

Гнеться, але не ламається.

Це  фраза з цитати підсадного аґента у в’язничній камері : «Грушевский М.С….политических взглядов, как и правописания, не меняет, гнётся, но не ломается» . Датується 6 березня 1925. Потім будуть і інші цитати, коли в грипозному стані 65-річного Грушевського викликатимуть на нічні допити, а ще…імітуватимуть розстріл… холостими набоями. Його “ламали” на допитах. Це звалося – “ставити Грушевського на коліна”.  Він не витримає знущань і багато в чому буде признаватися, хоча потім відмовлятиметься від всіх своїх зізнань.

Чи можу я його судити? Чи можете судити його ви?

Якось у Києві, на приватній екскурсії, гід назвала Грушевського лузером…Тоді я щойно закінчила курси екскурсоводів і тільки почала копатись в нашій історії. Я не вступила в суперечку, але ця фраза боляче вколола в саме серце.

Людина, яку носили на руках. І це не метафора.

Людина, з якої починалась українська революція 1917-1918 і вулиці вирували – “Мати наша Україна і батько Грушевський”.

Людина,  яка дала нам  назву – українці. Бо ж в імперії Габсбургів ми були русинами, а в Російській імперії, якій належала більшість території сучасної України, ми були навіть не «хахлы» чи  «малоросы» -ми  всі булі «русские».

Людина, яка  написала «Біблію Українців». 10 томів «Історії  України –Руси»  не тільки не тільки розкриють наше походження,  вкажуть на нашу правонаступність  Київської Русі, але й  заперечать спільний корінь з Москвою (тому в Російській імперії книга одразу ж була заборонена). А що ж Австрійська імперія, яка 16 років і 7 томів  закривала очі на діяльність Грушевського у Львові? Його все ж звинуватять в 1914 році в русофільстві і накажуть арештувати… Історик контролює історію, влада – контролює історика )).  

Сьогодні я знаю, що мала на увазі київська  гідесса. Талановитий історик- поганий політик.

Та чи був Грушевський поганим політиком?

Так , знаю, критики його діяльності є дуже багато. Інколи, таке враження, що критикують вороги. Найчастіше звинувачують, що  не одразу повірив в україн ську незалежність.  Три з чотирьох Універсалів фіксують автономно-федералістичну Україну в складі Росії. Але… 4  лютого 1918 року у вагоні потяга на залізничній станції «Сарни»  Михайло Грушевський пише статтю  «Очищення вогнем». А в ній – запізнілі висновки і твереза оцінка українсько-російських відносин. Чому запізнілі?:

 бо вже був бій під Крутами,

бо вже більшовики взяли Київ,

 бо вже скористались його небажанням створити армію ( а хіба сьогоднішнє «просто перестати стріляти»  – це не така ж наївність?),

бо його бажання «збудувати таку Україну, де росіянин житиме краще ніж в Росії, угорець — краще ніж в Угорщині, румун — краще ніж в Румунії, поляк — краще як на польській землі, а українці само собою житимуть тут добре, бо це буде їхня держава», відкрили дорогу не українцям , а росіянам-українофобам. Адже росіянам , насправді,  не були потрібні права та свободи в незалежній Україні — їм потрібна була Малоросія в складі Росії. А ви впевнені, що щось змінилося сьогодні?

Та чи винен тут тільки Грушевський?

Винен кожен. До останнього українського селянина, який повірив в популістські лозунги «землю-селянам». До останнього робітника, хто повірив у  «фабрики-робочим». Винен кожен, хто ТОДІ  втомився від війни і кому ТОДІ була «какая разніца», чи столиця буде в Києві,  чи в Москві.

І чи помогла б інша політика Грушевського втримати незалежність, якщо:

 «серед трьох українців- два гетьмани»,

 замилувані  пропагандою селяни масово переходили на бік більшовиків,

 цілі міста здавалися, не чинивши опору?.

Чи думали ми тоді? Чи навчилися  аналізувати сьогодні?. Чи зрозуміли, що інтелектуал та інтелігент у владі, це завжди краще, ніж «кухарка, що може керувати державою»? Виглядає, що ні, бо досі пересічний українець ведеться на  популістські лозунги.

Сьогодні все частіше звучить фраза – “Какая разница”. Промовляють її люди, які хочуть змін, але не засвоїли уроків історії. У цих людей відсутнє почуття відповідальності за свій вибір, вони не контролюють своїх обранців, вони…навіть, не знають дати народження Незалежної України. Не всі, звісно, але … Тому для мене – Грушевський, з його помилками, в стократ більший герой, ніж сьогоднішня влада, яка  повторює його помилки навіть не спробувавши прочитати його праці.

А Грушевський-політик вже за все заплатив сповна. І багаторічною еміграцією, і тюремними камерами , і втратою найріднішої мами та єдиної доньки, і спаленим будинком, який на рівні з «поштою, телефоном і телегафом»  був обов’язковим об’єктом руйнування у Києві, і смертю за дивних обставин, коли його проблемою опікувався не лікар-хірург, а лікар-стоматолог…

Він уже заплатив, і  я б радила  не судити, а через лупу вдивлятися у те, що робила ця велика  особистість не для себе, а для своєї нації. І він точно належить до грандіозних постатей української історії. Як і Шевченко, Франко,  Леся Українка, що досі присутні в нашому житті , що «були» на Майдані у 2014. Був там і Грушевський. І не тільки у назві вулиці, на якій відбувалися найстрашніші події  Майдану. Я впевнена – Михайло Сергійович «носив» туди шини…

P.S. Цей допис з’явився з нагоди дня народження Грушевського. А додатковим поштовхом став збірник статей “Історик і влада”  Відп. ред. В. Смолій; Тв. кер. проекту І. Колесник; Авт. кол.: В. Андрєєв, О. Богдашина, В. Ващенко, І. Верба, Д. Вирський, Л. Зашкільняк, Я. Калакура, А. Киридон, Ю. Кісельова, В. Масненко, В. Осін, А. Острянко, С. Світленко, О. Удод, В. Яремчук, О. Ясь. НАН України. Інститут історії України. Обкладинка даної колективної монографії і прикрасила собою пост.

P.P.S.

Про Грушевського можна говорити багато – був плідним діячем. Та найлегше поринути в його постать на екскурсії https://tolviv.in.ua/nevyhadanyy-hrushevs-kyy-v-zakapelkakh-staroho-l-vova/ .

Телефон для довідок 0679849959

ДОНЬКА свого СИНА

Вся історія Нового Завіту починається з появи на світ маленької дівчинки.

Ця маленька дівчинка приведе у світ СПАСИТЕЛЯ! Але при цьому в Святому Письмі Богородицю згадують не більше 20 разів. Основну інформацію про Діву Марію ми черпаємо не з Біблії.

Апокрифічне Євангеліє від Якова. Його ще назвуть Протоєвангелієм – те, що було писане першим – швидше за Луку, Матвія, Марка та Іоанна. І саме там ми дізнаємося про народження Богородиці у Єрусалимі. Що цьому народженню передувала журба і сум, бо її батьки – Йоаким та Анна – в силу свого старшого віку вже і не сподівалися мати дітей. Згадаймо, що для тогочасних людей відсутність потомства була ознакою гріха. Адже, якщо Бог не дав сина, то твоя сім’я не зможе подарувати єврейському народу Месію. Відповідно – відсутність доньки позбавить  твою родину честі отримати ту, хто породить Месію. Безпотомність позбавляла спокою і «нагороджувала» соромом. Яким би багатим чи впливовим ти не був, завжди хтось шептався у тебе за спиною. Та й не завжди шептався. У випадку з Йоакимом – відсторонили від Храму, сказавши, що на ньому гнів Божий. Йоаким пішов, плачучи від образи, в пустелю. І Анна плакала… в Єрусалимі.

До речі, у Біблії є схожі історії. Згадайте Сару та Авраама – батьків Ісаака, чи Захарію та Єлизавету – батьків Івана Хрестителя. Всі вони стали батьками, коли вже не сподівалися на нащадків.  Здавалося, що не буде їм щастя у земному житті, що всі надії вичерпано, що всі тебе покинули на самоті з твоїм горем, але …з’являється новина… І що роблять кожна з цих сімейних пар?. Сара – іронічно всміхається і про це нагадує ім’я їхнього сина –  Ісаак (усміх).  Захарія – не повірив, за що був покараний німотою аж до народження сина, який стане Предтечею. Батьки ж Богородиці приймають цю звістку з радістю. А на кого з цих людей схожі ми?

У три роки, як і пообіцяла Анна, вони дарують єдину свою крихітку Богу. Марія прийде у храм і сама стане Храмом.

А ще приблизно через десяток років її відвідає дивний посланець. Це був Ангел, який оголосить їй волю Всевишнього. “Радуйся,  Обрадованная, Господь з тобою. Зачнеш і народиш Сина. Ім’я йому буде Ісус і Царству його не буде кінця”.

 А ви колись задумувались про те, що вся історія християнства залежала тоді тільки від одного її «ТАК»???

Воля Бога і згода Марії відкриють шлях чудесам, що супроводжують християнство вже більше 2000 років. Та чи тільки християнство? Марьям – мати пророка Іси – у мусульман. В Корані вона зустрічається частіше, ніж у Біблії – 50 разів. Її іменем названа дев’ятнадцята Сура і це єдиний випадок, коли в назві Сури використане жіноче ім’я.

Матір Божа, Богородиця, Пресвята Діва Марія, Мадонна – від італійської Mia Donna, що означає “Моя Пані”, Notre Dame (це теж про Пані, але французькою). А ще Донька свого Сина – як у геніального Мікеланджело.

 Її ім’я звучить по-різному, але ми однаково розуміємо, ця фантастична Жінка  – наше спасіння….

Місце, яке бентежить душу. Берестечко.

Битва під Берестечком. Найзапекліша та наймасовіша битва в історії козаччини. Україна тоді програла, але чи була ця поразка ганебною і чи змогла нею скористатись Річ Посполита? Чому ці мальовничі поля досі насичені аурою незламності та непокори. Яким чином програвші, довели свою здатність до боротьби?

Не розкажуть нам про це змовклі гармати, але земля і досі зберігає сліди минулих подій. Чи знаєте Ви, що це єдине поле битви козацької війни, досліджене археологами. Чи знаєте Ви, що болотистий ґрунт зберіг для нас її артефакти – 5,5 тисяч речей- від зброї до пороху, від шкіряних чобіт, які досі зберігають запах дьогтю, до перстеника у потаємній кишеньці козацького гаманця?

Я покажу вам воскову свічку , яку знайшли у торфовищах. Їй приблизно 370 років, а вона і досі «діюча». Я б дуже хотіла її запалити, хоча , звісно, робити цього не буду. Вона – музейний експонат. Але ми запалимо іншу – в храмі, де молився перед битвою Хмельницький. Запалимо за тих, хто віддав своє життя за нас з Вами. Запалимо і за тих, хто сьогодні захищає нашу свободу. Запалимо за мир в нашій країні.

Це місце національної сили, де має побувати кожен українець. І краще один раз побачити і відчути, ніж 100 разів прочитати. Хто зі мною до Берестечка?

“Лебедина пісня ” Івана Федоровича

Сам король Речі Посполитої позичав у Василя-Костянтина Острозького гроші. КОРОЛЬ…у КНЯЗЯ…православного. Багатий князь). А ще сміливий. Заснував ПРАВОСЛАВНУ академію в КАТОЛИЦЬКІЙ державі.  А ще його коштом надрукована  БІБЛІЯ…КИРИЛИЦЕЮ!! І це в часи, коли вважалося, що від Бога людству дано три мови – єврейська, грецька та латинь. Та він бачить, що робиться довкола – від 1520 року англійці мають ідеальний переклад Біблії англійською (Вільям Тіндаль). В Німеччині прегарний переклад св. Письма німецькою появився в 1534 р. з-під пера Мартина Лютера.  У Франції переклав Біблію на живу народну мову Жан Кальвін. У поляків пробують друкувати Біблію ще з 1561 року і закінчують досконалим перекладом польською мовою єзуїта Якуба Вуєка у  1599 р. Те ж саме   у чехів –  в 1564 р. випустив у світ свій надзвичайно цінний переклад Нового Завіту великий учений  Ян Благослав, в 1593 р. появилася незабутня Кралицька Біблія.

Чи ж православні українці  гірші? Чи ж не можуть мати свою Біблію? Нехай ще не народною мовою (хоча рукописне Пересопницьке Євангеліє уже є) , але зрозумілою  церковно-слов’янською і не у фрагментах, а в повному варіанті..

Князь збирає в Острозі списки Біблій різними мовами, запрошує до міста перекладачів чи не з пів Європи – не тільки з близьких  Львова, Кракова чи Варшави, а навіть з Падуї, Венеції та Афін. 5 років ці люди працювали над перекладом Біблії. Це був чи не перший науковий підхід до релігійної книги і 12 серпня 1581 року побачила світ знаменита Острозька Біблія – шедевр слов’янського книгодрукування 16 ст., який відповідає всім канонам православної церкви.

А знаєте кому довірив князь друкувати Острозьку Біблію? Звісно, Івану Федоровичу, для якого острозький період стане найбільш плідним у житті. З  12 виданих ним  книг –  (дві у Москві, дві – у Заблудові, дві – у Львові) ,  шість – він видасть  у Острозі. Друкар знайшов тут щедрого  мецената. Ні московський цар Іван Грозний, ні литовський магнат Григорій Ходкевич, ні львівський православний олігарх Костянтин Корнякт, (який чомусь в спонсорах не помічений, хоча міг би), не забезпечили таких умов праці, як Василь-Костянтин Острозький. Хоча… за титанічну роботу (1500 примірників на  1256 сторінок і  3 млн 240 тис друкованих знаків кожен і ЖОДНОЇ ПОМИЛКИ ) друкар так і не отримав повної платні. Розрахувалися книжками – 300 екземплярів отримав, як ми б зараз сказали «під реалізацію». Федорович не оцінив, бо ж і не відав, що його творіння в далекому 2020 році буде мати страхову вартість 1,5 млн доларів США за один екземпляр. Образився друкар, повернувся до Львова, де невдовзі і помер. Хоча…не будемо судити строго острозького князя. Хто-зна які причини були в тому бартері. Але, фінансований ним шедевр стане шанованою книгою у всьому світі. Володарями окремих її  екземплярів будуть і московський цар, і шведський король, і кардинали Папи Римського, і сам Папа, і англійський посол, і еліта тогочасного світу. Ця книга доведе, що старослов’янською мовою можливо “богословствувати” і наша мова не менш “божественна”. І до науки теж придатна. Аж мороз по шкірі , як подумаю, хто має відношення до освіти Острозької :

 –Йов Борецький ( стане викладачем Львівської і Київської братських шкіл),

 -Мелетій Смотрицький (автор першої унікальної «Граматики слов’янської» (1619), що систематизувала церковнослов’янську мову),

-Северин Наливайко і Петро Конашевич-Сагайдачний (навіть якщо повний курс Академії так і не осилили),

–Агатангел Кримський (навіть якщо тоді академія вже носила назву протогімназії, в якій він навчався лише 3 роки, все ж Острог заклав любов до навчання),

 –Іван Огієнко (навіть , якщо в цьому містечку він тільки здавав випускні екзамени, але , можливо, історія Острозької Біблії стимулювала його до головної праці всього життя  — перекладу Біблії українською літературною мовою з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Спонсором , правда, буде Британське біблійне товариство, чому і вийде ця Біблія не в Україні, а в Лондоні в 1962 на 1529 сторінках. Але в тому часі про українських спонсорів і не мріялося))).

Але це ще не все…В 2006 році Острозька Біблія отримала сучасний український переклад. Цю титанічну працю тривалістю в 30 років на прохання патріарха Йосипа Сліпого провів Рафаїл Турконяк. За цей переклад отець був удостоєний Шевченківської премії і як символічно, що о.Рафаїл є почесним професором і завідувачем кафедрою богослов’я… Національного університету «Острозька академія».

 Іван Федоров поїхав до Острога на роботу. Я ж Вас хочу запросити на екскурсію. Не в останню чергу для того, щоб побачити книгу, яка стала «лебединою піснею» Івана Федоровича. А ще…щоб поговорити про Гальшку Острозьку, бо чомусь мені видається, що її ім’я має бути пов’язане не тільки з історіями про нещасливе кохання,адже була ця жінка – першою меценаткою в Острозі, а згадують чомусь тільки її дядька)

Деталі за телефоном 0679849959

Ангели і демони: Код LEOPOLIS

Чи любите Ви авантюри так, як любимо їх ми? Таємниці, шифри, анаграми, змови і пошуки чогось невідомого — Ваша пристрасть? Ви перечитали усього Дена Брауна або були на нашій екскурсії https://tolviv.in.ua/anhely-i-demony-anhely-i-demony-2/ ?

Тоді пропонуємо Вам квест “Ангели і демони: Код LEOPOLIS”

Наважившись на цю пригоду Ви поринете у світ символів і прихованих знаків;

– підкорите 4 стихії та відшукаєте загадковий 5 елемент;

– побачите одвічну боротьбу Ангелів та демонів на львівських вулицях і, навіть, у храмах!

– відкриєте щось нове та цікаве, а також майже фізично відчуєте, як зарухались коліщатка вашого мозку, складаючи гігантський пазл у стилі Дена Брауна.

         Квест “Ангели і демони: Код LEOPOLIS” – це так просто, так очевидно і так зухвало, що варто кинути виклик!

Рішучий характер і гідна постава. Дмитро Вітовський (відео)

Є у Львові вулиця, названа в честь Дмитра Вітовського. Не маленька, не коротка, не бічна, бо  особа головного героя цього допису дуже важлива в українській історії. Проживши заледве 30 років він зумів стати однією з ключових  фігур ЗУНРу. Найчастіше Вітовського згадують в зв’язку з подіями листопада 1918 року. Але перейняття влади українцями у  Львові , що привело до  створення ЗУНР,  не єдина його заслуга.

Ще гімназистом ми бачимо його учасником таємного українського гуртка в польській гімназії Станіславова (української в місті не було).

Він крокує разом з 101 арештованим студентом сучасним проспектом Шевченка після арешту за участь у віче 1 липня 1910 року. Того самого віче, на якому промовлялося за український університет і на якому  був убитий Адам Коцко, з яким Вітовський  навчалися на правничому факультеті. Арештовані українські студенти дорогою до в’язниці сміливо співали Франкове «Не пора!».  «Процес 101», як його прозвали журналісти та громадськість, тривав п’ять місяців — із лютого до липня 1911 р. Його результатом стало визнання українців… винними не лише в заворушенні, а й в убивстві Коцка. За судовим вироком Вітовського  покарали місячним тюремним ув’язненням, позбавленням військового звання хорунжого та відчисленням з Львівського університету.Це тільки зміцнить його переконання.

В листопаді 1911 Дмитро Вітовський та Микола Цеглинський організовують втечу з Станіславівської в’язниці Мирослава Січинського – того, хто за кривди українцям під час виборів 1908 року,  застрелив  намісника Галичини Анджея Потоцького.

У 1912 р. Вітовський поновлює своє навчання, але уже в Краківському університеті, де активно діє в «Українському студентському союзі».

З вибухом Першої світової війни, Вітовський на її фронтах у складі Січового Стрілецтва в якості командира сотні . Вже тоді проявився його стратегічний план, щодо соборності України. Згадують, що на Святвечір 1915 його розвідники привели полонених росіян. Ви ж розумієте, хто були ці «росіяни» – такі самі українці, як ми, що змушені були вбивати своїх братів, бо імперії, які між собою роздерли  українські землі, ворогували між собою.

«Моментально стрільці роблять для них місце між собою і наші „вороги-полонені”, добувши котелки, сідають з нами до спільної вечері… І тоді сотник сказав: «Вірю, що так як сьогодні ми засіли до Свят-вечері з нашими братами з-над Дніпра, хай в цей момент полоненими, — так колись, може вже в недалекій будуччині, засядемо до Свят-Вечері як Один, Великий Український Народ у своїй вільній державі, Соборній, Самостійній Україні!»

А ви знали, що ініціатором Акту Злуки на Софійському майдані у Києві 22 січня 1919 року теж був Дмитро Вітовський? .

А що він був «міністром оборони» ЗУНР і саме його «менеджерські таланти»  спричинилися до створення потужної УГА?

А про те, що весною 1919 року саме його було відправлено на Паризьку мирну конференцію, де в складі делегації мав домагатися припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки?

А чи  знаєте, що цей 31-річний молодий чоловік написав у листі американському президенту Вільсону, коли зрозумів, що Антанта схиляється до підтримки польських інтересів? « Удержання польської окупації в Галичині кине ту територію у  вир безупинних неспокоїв, збройних розправ, партизанки…Насильства, арешти і розстріли наших людей польськими військами показують, якими методами будуть послуговуватися поляки, щоб удержати своє панування там, де не мають до того ніякого права, хиба право сильнішого…». Подальше своє перебування на конференції Вітовський вважав не доцільним. Він був потрібен Україні, яка воювала. Але до рідної землі він так і не добереться.

2 серпня 1919  року життя Дмитра Вітовського обірвалося внаслідок авіакатастрофи. Він вилетів з Бреслау (Вроцлава) на одному з найкращих тогочасних літаків (“Zeppelin-Staaken RXIVа»), закуплених українською владою в Німеччині. Екіпаж складався з досвідчених німецьких пілотів. Виліт відкладався  через неполадки у двигуні.  Так, ці літаки регулярно мали проблеми з двигунами, адже тогочасна авіація ще перебувала на початковому етапі свого розвитку. Але дуже вже  «вчасною» для наших ворогів була ця авіатроща. І хто зна як би закінчилося україно-польське протистояння, якби… Але історія не любить цього слова.

У 2002 році прах Вітовського, ( і його ад’ютанта Чучмана), був перевезений з Берліна до Львова і упокоєний на Личаківському цвинтарі, в рідній землі.

Вічна пам’ять

P.S. А про вирішальне слово Дмитра Вітовського у подіях 1918-1919 рр. дивіться у фрагменті відео, яке ми разом з http://Фотографії старого Львова підготували ще далекого 2015 року.

Фокус дня. Андрей Шептицький

«Як збудувати рідну хату».

Які асоціації виникають у вас при слові ХАТА?

Впевнена, що це не «палац», але і не «избушка на куриных ножках». Це щось міцне, добротне, дуже-дуже рідне і дуже-дуже українське – велика піч, хліб на столі, ікони на покутті, діди-батьки-діти-внуки…   ХАТА -це український всесвіт, це гени, закодовані у вишиванці, це мова – як кордон нації . І саме цю ХАТУ вчив нас будувати митрополит Андрей Шептицький, чиє день народження святкують сьогодні ВСІ українці. Я не помилилась- ВСІ, хто вважає себе справжнім українцем. І не має значення до якої конфесії належить твоя церква, і в якій частині країни знаходиться твоя домівка. Бо ХАТА в розумінні Шептицького – це ВСЯ УКРАЇНА.

Пастирське послання, яке мене наштовхнуло на сьогоднішні роздуми, Андрей Шептицький писав у ще складніший, ніж сьогодні час. Грудень, 1941. Друга світова війна і страшні  амбіції людиножерів – Гітлера та Сталіна. Це час ненависті, а він закликає до любові, це час розколу, а він закликає до єдності, це час, коли українцям в черговий раз відмовляють в державності, а він закликає будувати власну ХАТУ, і роздумує  про людей, які в ній живуть, про громади, які вони творять, про лідерів, що їх ведуть за собою.

За ФУНДАМЕНТ ХАТИ він пропонує ХРИСТИЯНСЬКІ ЧЕСНОТИ. Бо коли їх немає, «то на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, нездібні бути провідниками, які тим самим приносять радше шкоду, ніж користь, бо замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства… А що не можуть до того самолюбства признатися, мусять свій провід сперти на обман, на брехню, на публічну “опінію загалу”, яку самі через пресу викликають і обробляють…» Коли християнська мораль відсувається на задній план, то «провідники»  ґрунтують виборчий успіх на брутальній бездушній технології, і замість вести народ шляхом прогресу, пропонують зовсім інші мізерні ідеї. І розвиток «замінюють демагогічними закликами, волю заміняють пристрастю, пристрасть доводять до шалу, усяке право заступають силою, зі своїх примх роблять обов’язкові для всіх закони, оборонців права і справедливості представляють фанатиками. Ніякої об’єктивної критики не сприймають…Замість давати народові мудрий провід,… вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим необмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці, безнастанним попранням всіх її прав, безмірним бажанням у все мішатися, все по своїй фантазії порядкувати, крайньою нетерпимістю навіть проти братів – і незрозумілою ненавистю до всіх, що їх противниками називають».

Здається, що то написано сьогодні. Аж страшно. Але читаємо далі.

СТІНИ ХАТИ  – це ЄДНІСТЬ  її МЕШКАНЦІВ.  

«Український народ є одним народом.  Що ж робить якесь число людей одним народом? Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять або, що вважають українську мову за рідну, будуть складати український народ».

Без коментарів.

ДАХ ХАТИ – це СВОБОДА ВИБОРУ, яку дарував нам Бог. Але, перефразовуючи митрополита – коли немає християнської моралі, то свобода стає анархією, яка веде до нужди і руїни, а погана демократія веде до демагогії. Пророчі слова. Як і розуміння Шептицьким, що в кожного з нас своє бачення цієї держави. «Треба вивчати доцентрові та відцентрові тенденції. Треба робити все, щоб посилювати елементи єдності й усувати елементи роздору».  Бо ключ до перетворення України знаходиться в ній самій.

А може вартує прислухатись до митрополита і зрозуміти, що яку політичну систему координат ти б не обрав,  важливо  зберегти свою українську ідентичність, яка буде і монолітним фундаментом і міцними стінами. І тоді, які б вітри – чи то  західні, чи  то північні – не пролітали мимо, вони не  зірвуть з нашої спільної ХАТИ дах.

Єднаймося, бо в єдності сила нації.

Роман Шухевич. Перспективи.

Його прадід Йосип був священиком і перекладав українською з латини Вергілія, з німецької –Шіллера, з англійської – Вальтера Скотта.

Його дід Володимир – познайомив світ з українською Гуцульщиною.

Його дядько Степан – був одним з найвідоміших адвокатів Львова

Його дядько Тарас – піаніст, професор Музичного інституту ім. Лисенка у Львові

Його батько Осип – повітовий суддя. Саме він стане у Кам’янці-Бузькій представником ЗУНРу після подій 1.11.1918…

Це чоловіча лінія родини Шухевичів, в якій 30 червня 1907 року у Львові на сьогоднішній вул. Довбуша,2  у кам’яниці, що була власністю дідуся та бабусі,   народився той, кому долею судилися очолити УПА – майбутній її генерал  Роман Шухевич. Представнику цієї поважної та інтелігентної родини судилося прикривати своє справжнє прізвище за одним з багатьох підпільних імен – Шух, Білий, Дзвін, Хмара, Степан, Чернець, Чух, Щука, Вовк, Тур… та  найвідомішим стало – Тарас Чупринка.

Вже саме походження Романа відкривало прекрасні МИРНІ перспективи. Але час, в якому він народився вніс свої корективи, зовсім не мирні. Його дитинство припадає на Першу світову, молодість – на міжвоєнний період з його «пацифікаційними» настроями, зрілість – на Другу світову. А війни, на жаль, загострюють всі відчуття, перетворюють задавнені конфлікти у жорстокі протистояння, а всі закони змінюють одним єдиним ПРАВОМ СИЛЬНІШОГО.

 Але сьогодні, в день його народження хотілось би поговорити не про те, ким став, а про те ким міг би стати.

Він міг прославитись у спорті: можливо підкорив би найвищі вершини світу, бо ще пластуном піднявся на прямовисну скелю у Бубнищі, щоб зняти австрійський прапор і замінити його на український); а можливо став би відомим бігуном (не раз перемагав на Запорізьких іграх, такій собі «західноукраїнській Олімпіаді»); ковзанярем (катався дуже майстерно і артистично, і ніхто не розумів де і коли він того навчився): футболістом, лижником чи плавцем (його вболівальники навіть побилися об заклад, що Шухевич зможе переплисти Ла-Манш). А ще володів шпагою,  захоплювався баскетболом, волейболом, планеризмом, метанням диску і ядра. А ще  веслувальний спорт- з пластовим куренем «Чорноморці»  на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики. Назад гребли на веслах проти течії!. А ще був кінний спорт, бокс, водне поле. Мав славу ще й доброго танцюриста.

Захоплення спортом не завадило бути здібним музикантом. Він блискуче грав на фортепіано та був студентом Львівського музичного інституту. Відомий факт: спільний з рідним братом концерт в оперному театрі, де Юрій співав, а Роман йому акомпанував. Юрій загине у тюрмі на Лонцького в червні 1941 р. В день свого народження, та в день, коли на площі Ринок проголошуватимуть Акт відновлення Української держави (сьогодні святкуємо чергову річницю), Роман Шухевич буде шукати тіло закатованого брата і займатись організацією похорону.

Музична освіта Романа була заочною. А от основна спеціальність – інженерна. Львівська політехніка – будівництво мостів і доріг. Чи можна уявити більш мирну спеціальність, ніж ту, що отримав в 1932 році. В 1934 його вже арештували і відправили до Берези Картузької, далі Бригідки. Вийде в 1937. Через судимість шансів на працевлаштування не було. Але з цієї неоригінальної ситуації Шухевич знайде оригінальний вихід – створення власного рекламного агентства «Фама». Його замовниками стали майже всі українські підприємства. Впевнена, що і сьогодні Роман Шухевич був би успішним в цьому бізнесі. Він створював не просто  популярні в тому часі текстові рекламні оголошення – він їх ілюстрував.  Його реклама була провокуюча і, можливо, через те дуже дієва. І сьогодні нам рекомендують поводитися в інтернеті саме так – на грані «дозволено/заборонено». Він  започаткував перші в Галичині біл-борди, а філії «Фами» будуть працювати навіть у Кракові та Варшаві. І , звісно, частина зароблених коштів йшла на підтримку ОУН.

 Він знав польську, німецьку, латину, старогрецьку, а в підпіллі ще й вивчав англійську.

Він міг би бути добрим чоловіком і батьком, але життя трагічно розведе його і його сім’ю. Бо надто сильно прагнув, щоб найрідніші люди жили у власній незалежній країні. Тому й не стояв осторонь жодних подій «проекту «Україна» – ПЛАСТ, УВО, ОУН, Карпатська Січ, Нахтігаль. Всі вони стануть джерелом  його досвіду, практичної політики та військових знань.

Та найбільшим викликом і найбільшою пожертвою стане УПА. Підпільна армія з власною розвідкою, контррозвідкою, службою безпеки, пропаганди і медичною службою. Мінялись окупанти, а всі нитки правління підпільною армією сходилися в його  руки.

«Професійний солдат, проти якого воювало, увага: 500 тисяч солдатів Четвертого Українського фронту з важким озброєнням, 18-та повітряна армія на території семи тодішніх областей України, де чисельність населення складала приблизно вісім мільйонів. Плюс… Плюс…Все було спрямовано проти однієї людини – Романа Шухевича, проти солдат його армії, чисельність якої в різний час коливалася від декількох десятків до декількох сотень тисяч. І, нарешті, останній бій Романа Шухевича – один проти 600, який відбувся в селі Білогорща поблизу Львова в березні 1950 року. Йому протистояло понад півтисячі бійців оперативного резерву 62-ї дивізії внутрішніх військ НКВД СРСР.” Д.Яневський

Він відкинув еміграцію. Він відкинув адаптацію в чужій системі, бо був здатен створити власну. Він зрозуміє, що його війна не приведе до перемоги, але він її вибрав, адже це війна за гідність. Бо з ворогом, що загрожує існуванню нації, треба боротися не на життя, а  на смерть. За свій вибір заплатив блискучою кар’єрою, сімейним щастям, власним здоров’ям, свободою близьких, і врешті-решт своїм коротким життям.

За книгою Олесі Ісаюк “Роман Шухевич”.

123...7сторінка 2 з 7
© КолоЛьвова. Мандруй з Наталкою Зубик