Це фраза з цитати підсадного аґента у в’язничній камері : «Грушевский М.С….политических взглядов, как и правописания, не меняет, гнётся, но не ломается» . Датується 6 березня 1925. Потім будуть і інші цитати, коли в грипозному стані 65-річного Грушевського викликатимуть на нічні допити, а ще…імітуватимуть розстріл… холостими набоями. Його “ламали” на допитах. Це звалося – “ставити Грушевського на коліна”. Він не витримає знущань і багато в чому буде признаватися, хоча потім відмовлятиметься від всіх своїх зізнань.
Чи можу я його судити? Чи можете судити його ви?
Якось у Києві, на приватній екскурсії, гід назвала Грушевського лузером…Тоді я щойно закінчила курси екскурсоводів і тільки почала копатись в нашій історії. Я не вступила в суперечку, але ця фраза боляче вколола в саме серце.
Людина, яку носили на руках. І це не метафора.
Людина, з якої починалась українська революція 1917-1918 і вулиці вирували – “Мати наша Україна і батько Грушевський”.
Людина, яка дала нам назву – українці. Бо ж в імперії Габсбургів ми були русинами, а в Російській імперії, якій належала більшість території сучасної України, ми були навіть не «хахлы» чи «малоросы» -ми всі булі «русские».
Людина, яка написала «Біблію Українців». 10 томів «Історії України –Руси» не тільки не тільки розкриють наше походження, вкажуть на нашу правонаступність Київської Русі, але й заперечать спільний корінь з Москвою (тому в Російській імперії книга одразу ж була заборонена). А що ж Австрійська імперія, яка 16 років і 7 томів закривала очі на діяльність Грушевського у Львові? Його все ж звинуватять в 1914 році в русофільстві і накажуть арештувати… Історик контролює історію, влада – контролює історика )).
Сьогодні я знаю, що мала на увазі київська гідесса. Талановитий історик- поганий політик.
Та чи був Грушевський поганим політиком?
Так , знаю, критики його діяльності є дуже багато. Інколи, таке враження, що критикують вороги. Найчастіше звинувачують, що не одразу повірив в україн ську незалежність. Три з чотирьох Універсалів фіксують автономно-федералістичну Україну в складі Росії. Але… 4 лютого 1918 року у вагоні потяга на залізничній станції «Сарни» Михайло Грушевський пише статтю «Очищення вогнем». А в ній – запізнілі висновки і твереза оцінка українсько-російських відносин. Чому запізнілі?:
бо вже був бій під Крутами,
бо вже більшовики взяли Київ,
бо вже скористались його небажанням створити армію ( а хіба сьогоднішнє «просто перестати стріляти» – це не така ж наївність?),
бо його бажання «збудувати таку Україну, де росіянин житиме краще ніж в Росії, угорець — краще ніж в Угорщині, румун — краще ніж в Румунії, поляк — краще як на польській землі, а українці само собою житимуть тут добре, бо це буде їхня держава», відкрили дорогу не українцям , а росіянам-українофобам. Адже росіянам , насправді, не були потрібні права та свободи в незалежній Україні — їм потрібна була Малоросія в складі Росії. А ви впевнені, що щось змінилося сьогодні?
Та чи винен тут тільки Грушевський?
Винен кожен. До останнього українського селянина, який повірив в популістські лозунги «землю-селянам». До останнього робітника, хто повірив у «фабрики-робочим». Винен кожен, хто ТОДІ втомився від війни і кому ТОДІ була «какая разніца», чи столиця буде в Києві, чи в Москві.
І чи помогла б інша політика Грушевського втримати незалежність, якщо:
«серед трьох українців- два гетьмани»,
замилувані пропагандою селяни масово переходили на бік більшовиків,
цілі міста здавалися, не чинивши опору?.
Чи думали ми тоді? Чи навчилися аналізувати сьогодні?. Чи зрозуміли, що інтелектуал та інтелігент у владі, це завжди краще, ніж «кухарка, що може керувати державою»? Виглядає, що ні, бо досі пересічний українець ведеться на популістські лозунги.
Сьогодні все частіше звучить фраза – “Какая разница”. Промовляють її люди, які хочуть змін, але не засвоїли уроків історії. У цих людей відсутнє почуття відповідальності за свій вибір, вони не контролюють своїх обранців, вони…навіть, не знають дати народження Незалежної України. Не всі, звісно, але … Тому для мене – Грушевський, з його помилками, в стократ більший герой, ніж сьогоднішня влада, яка повторює його помилки навіть не спробувавши прочитати його праці.
А Грушевський-політик вже за все заплатив сповна. І багаторічною еміграцією, і тюремними камерами , і втратою найріднішої мами та єдиної доньки, і спаленим будинком, який на рівні з «поштою, телефоном і телегафом» був обов’язковим об’єктом руйнування у Києві, і смертю за дивних обставин, коли його проблемою опікувався не лікар-хірург, а лікар-стоматолог…
Він уже заплатив, і я б радила не судити, а через лупу вдивлятися у те, що робила ця велика особистість не для себе, а для своєї нації. І він точно належить до грандіозних постатей української історії. Як і Шевченко, Франко, Леся Українка, що досі присутні в нашому житті , що «були» на Майдані у 2014. Був там і Грушевський. І не тільки у назві вулиці, на якій відбувалися найстрашніші події Майдану. Я впевнена – Михайло Сергійович «носив» туди шини…
P.S. Цей допис з’явився з нагоди дня народження Грушевського. А додатковим поштовхом став збірник статей “Історик і влада” Відп. ред. В. Смолій; Тв. кер. проекту І. Колесник; Авт. кол.: В. Андрєєв, О. Богдашина, В. Ващенко, І. Верба, Д. Вирський, Л. Зашкільняк, Я. Калакура, А. Киридон, Ю. Кісельова, В. Масненко, В. Осін, А. Острянко, С. Світленко, О. Удод, В. Яремчук, О. Ясь. НАН України. Інститут історії України. Обкладинка даної колективної монографії і прикрасила собою пост.
P.P.S.
Про Грушевського можна говорити багато – був плідним діячем. Та найлегше поринути в його постать на екскурсії https://tolviv.in.ua/nevyhadanyy-hrushevs-kyy-v-zakapelkakh-staroho-l-vova/ .
Телефон для довідок 0679849959
