Чому День соборності так і не привів до соборності у 1919.

44
Джерело: adm-km.gov.ua

Вибачте, що буде сумно при святі. Але буде й обнадійливо.

Середа. 22 січня 1919 року. У Києві легкий морозець. Сніжно. На Володимирській вулиці побудовано Тріумфальну арку, прикрашену гербами двох частин України. Дорога до Софійської площа майорить прапорами і гербами українських міст та земель. Сама площа стане місцем мітингу, церковної служби, військового параду. Мрії збуваються…сьогодні буде проголошено важливу  декларацію –  в єдиній Українській  державі об’єднаються, ще недавно розділені російсько-українським кордоном,  дві її частини. Історичним фоном для події буде давньоруський собор, який засвідчить тяглість української державності.

Опівдні дзвони Святої Софії почнуть свій радісний передзвін. Їх підтримають гарматні салюти. На площі працює знімальна група, яка зробить одну з перших зйомок масового заходу в Києві. Щасливі обличчя, юрби чоловіків у військовій формі, цивільні, жінки з квітами. Камера вихоплює високого чоловіка з модною борідкою (мода повторюється, як і історія). Це голова Директорії ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО – затятий антимілітарист, який вважав, що УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ НЕ ПОТРІБНА АРМІЯ. Який вважав, що після кривавої Першої світової усі народи відмовляться вирішувати питання силовими методами. Ці романтичні уявлення коштували українцям дуже дорого, бо “зійтися десь посередині” з агресором не вдалося, тож довелося формувати армію вже в умовах повномасштабного вторгнення. Вам це не нагадує наш час?

Але повернемося до 1919.

Двічі камера зупиняється на людині у військовій формі – це СИМОН ПЕТЛЮРА– головний отаман військ Директорії.

На момент зйомок фільму Петлюрі було 38. Свою революційну діяльність він почав студентом духовної семінарії. Як і Сталін, який був від нього на півроку старшим. Незабаром Петлюра  буде одним з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. Полюбляє лозунги типу «земля селянам», але хоча б виступає за те, щоб держава мала армію. Суперник Винниченка. В 1917 завідуватиме військовими справами Центральної Ради. В квітні 1918 Центральну Раду змете гетьман Скропадський. Петлюра, як і Грушевський, не підтримає уряд Скоропадського….бо ПАРТІЙНІ  ІНТЕРЕСИ ВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ. Ця національна традиція українських політиків повторюватиметься ще неодноразово…і сьогодні теж…на жаль.

В середині грудня 1918 Державу Скоропадського змінить Директорія, головою якої стане Володимир Винниченко. Між ним і Петлюрою так і немає згоди…Хоч вони і об’єдналися проти Скоропадського, їхнє суперництво триває. Правда, недовго. Вже в березні 1919 Винниченко , чиї настрої так і залишилися пробільшовицькими і антимілітарними, буде поза Україною і поза політикою…Але 22 січня 1919 вони ще разом.

22 січня разом з ними на Софійській площі і представники ЗУНРу, які до об’єднання в єдину державу прийшли не з порожніми руками. З подарунком у вигляді боєздатної армії…Здавалось би, об’єднане військо Директорії та ЗУНР  – велика сила, але… ПЕТЛЮРА так і не зміг «подружитися» з ПЕТРУШЕВИЧЕМ (очільником ЗУНРу).  Їхні погляди на подальший розвиток подій теж різні…і армія буде розділена…який жах…У кожної частини декларативно об’єднаної України свій уряд, своя політика, своя армія, свій фронт … Чергова НЕСПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ  ПОЛІТИКІВ ДОМОВИТИСЯ….як і зараз.

В результаті, 1919 рік, який почався на високій ноті та з великими надіями, завершився катастрофою. Директорія вела свою війну проти більшовиків і білогвардійців. ЗУНР– свою, проти поляків…Так, і ВОРОГИ  У НАС БУЛИ РІЗНІ…І ЇХ БУЛО БАГАТО.

УГА програють першими…Не тому, що не хотіли воювати, ні. На стороні нашого противника була Європа. У квітні 1919 року до Галичини прийшла 60-ти тисячна армія під командуванням генерала Юзефа Галлера фон Галленбурга. Вона була сформована у Франції з польських військовополонених австрійської армії. І вона була озброєна Антантою. Частина офіцерів, які командували армійськими корпусами були французами. Армію було відправлено на Східний фронт для боротьби з більшовиками, але Галлер розгорнув її проти галичан. Французи протестували, слали телеграми з вимогою припинити, але поляки запевняли французів, що всі українці є більшовиками….І ті повірили. ЄВРОПА  НАС НЕ ЗНАЛА. Зараз з цим ситуація набагато краща. І це плюс до нашої перемоги.

До речі, ми самі себе не знали. На Паризькій мирній конференції, яка підбивала підсумки Першої світової війни,  спочатку дві частини України були представлені єдиною делегацією…але невміння знайти спільну мову між консервативними галичанами і схильними до лівацтва представниками Директорії приведе до непорозумінь всередині делегації, а переговори Петлюри з головним ворогом ЗУНРу – Пілсудським, приведе до того , що галицькі представники сприймуть це як зраду соборницьких інтересів і вийдуть з загальної делегації. Ви уявляєте як це виглядало в очах європейців? Українці самі не бачать свого спільного майбутнього, то навіщо нам ця незрозуміла Україна……СЬОГОДНІ НАШЕ СПІЛЬНЕ МАЙБУТНЄ НАВІТЬ НЕ ОЮГОВОРЮЄТЬСЯ. І це плюс до нашої перемоги.

Договір Петлюри з поляками привів до грубої помилки і Петрушевича. Він вважатиме, що Росія не така страшна як Польща. Віра лідера ЗУНРу в можливість домовитись із Росією була провальною. Причому, байдуже з якою Росією –  “білою” чи “червоною”. Жодна з них не збиралася миритися з існуванням незалежної України.

Після програшу УГА у липні 1919 близько 50 тисяч її вояків з’єднаються на Поділлі з 50 тисячами війська Петлюри. Українське військо становило серйозну бойову силу. Але єдність двох Україн виявилася менш міцною, ніж здавалося. Як писав генерал Тарнавський : «Відношення між двома арміями було не надто легке…Тут вперше виявилася наглядно трагедія нації, розірваної поміж дві держави, і впливи діаметрально різних культур. Недавні кордони залишили на обох арміях своє незатерте п’ятно». УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ТЕЖ НЕ ЗМОГЛИ ДОМОВИТИСЯ. Зараз захід і схід воює пліч-о-пліч. І це ще один  плюс до нашої перемоги.

Були і інші виклики, з якими зіткнулися українці в 1919. Не менш серйозні, ніж розділені політики та розділена армія

Страшно шкідливою для соборності була віра багатьох українців, що ця війна за незалежність їх не стосується. Тобто для більшості населення було «какая разница» під ким бути, бо ж своєї держави не мали сотні років. А ще низький рівень освіти величезної кількості селянства, яке купилося на популізм більшовицьких гасел….А ще відсутність  української діаспори, яка мала можливість формувати світову думку про нашу націю(країну).А ще – Чотирикутник смерті – більшовики білогвардійці, поляки і ТИФ….

Ми програли війну за єдину  Україну в 1919. Було багато причин, чому Акт про соборність тоді залишився лише декларацією на папері. Але , сподіваюсь, ми вивчили ці уроки.

У нас є шанс на перемогу сьогодні, бо ж абсолютна більшість мешканців України сьогодні вважають себе українцями і їм є різниця чи жити в незалежній державі, чи “какая разница”.

А ще про Україну знають. Не просто знають. Ми – держава, незалежність та цілісність якої визнають майже усі країни світу. В багатьох із них ефективно працює українська діаспора. Боротьба українців за свободу – одна з головних тем світових медіа.

Вперше за свою історію ми отримуємо не лише економічну, але й військову допомогу – в тому числі зброю, зокрема наступальну.

Ступінь російської агресії нині і сто років тому приблизно співмірні. Але ми маємо справу лише з одним ворогом, хай навіть він атакує з територій двох країн, хай навіть він озброєний до зубів і до своїх солдат ставиться як до гарматного м’яса. Росія – одна. І проти цього ворога – весь цивілізований світ. Отже, і тут нам легше за наших предків.

Хоча уроки засвоєні не на відмінно.

Помилки є і сьогодні.

Армія не стала головним об’єктом фінансування державного бюджету після 2019. Перемогло «велике будівництво». Влада була впевнена, що війну можна завершити не військовими засобами – “просто перестать стрелять”….Нехай запізно, але усвідомлення важливості Збройних сил прийшло….сьогодні ЗСУ – наш щит і гарант незалежності.

Друга помилка. «То не моя війна». Купа людей в 2014 думало, що можна тихо і непомітно відсидітися у “крайній хаті”. Тепер ми знаємо, що окупанти прийдуть і до останньої хати, аби забрати те, що їм потрібно. В тому числі – життя.

А от третя помилка по-моєму так і не засвоєна.…І це нездатність українських політиків відрізнити політичних суперників від ворогів держави. Запеклі дискусії між політичними конкурентами цілком природні. Загрозою є те, що в якийсь момент ці суперечки стають важливішими за протистояння ворогу. Ця помилка дуже дорого коштувала усім 100 років тому . Грушевський, Петлюра, Винниченко, Скоропадський, Махно, Петрушевич переосмислювали ії вже на еміграції. Ще більше за цю помилку заплатили українці, які залишилися на рідній землі – на них чекали десятиліття кривавих репресій. І хочеться корикнути на весь голос так, щоб аж політики в Києві почули : ворог у вас один, і він за межами країни -це Росія, яка веде війну проти усіх нас. У вас можуть бути різні погляди на майбутнє України, але вороги її просто не бачить у майбутньому. Тож, будь ласка,…за своїми чварами не втратьте Україну…

Держава творилась віками

Держава будується і нині.

І сьогоднішній 500-метровий прапор, що єднає дві сторони Дніпра нехай буде не просто декларацією…

З святом, народ.

Leave a Reply