Хто «винен», що Львів святкує день міста у травні та яка нетипова ікона є у Святоюрському соборі?

156

St. George – англійською, San Jorge – іспанською, Szent György – угорською, sv. Jurja – хорватською… У Польщі його знають як  Świętego Jerzego, у більшості православних церков звуть Георгієм, а львів’яни величають святим Юрієм. Це все один і той самий чоловік. І сьогодні його іменини. І він – покровитель Львова. Звісно, не єдиний, кому під опіку віддавалося наше місто протягом своєї історії, та домінантний, бо присутній тут ще з княжих часів.  

Хоча…панівним культом на Русі  був культ Божої Матері. Ще у 1037 році Ярослав Мудрий проголосив Богородицю заступницею Київської держави. Між іншим, уперше серед європейських держав та народів!!. Храмів в  її честь на Русі було набагато більше, ніж навіть посвячених Ісусу Христу.  Львів теж не стояв осторонь. В нашому місті тільки в районі історичного центру три Богородичні храми…Звісно, вона ж найбільша заступниця. Але руські князі подбали про підмогу для Жінки. І вибрали для цього –  воїна. Логічно – для періоду безперервних нападів кочових орд зі сходу, святий воїн підходив якнайкраще. Згодіться, народ  потребує не тільки заступництва, але й  покарання ворогів. Ідею заступництва втілює Божа Матір, а ідею кари – архистратиг Михаїл, святий Дмитрій чи святий Георгій. Львів   обрав останнього. Як і Англія, Грузія, Каталонія, Португалія, Палестина (так-так). Як   Володимир-Волинський, Дрогобич, Збараж, Любомль, Ніжин, Смотрич, Сучава, Генуя, Феррара та  Москва (так-так)…

На одному з львівських пагорбів, що височіли над долиною Полтви, в честь захисника міста заклали храм. Правда, його початки ховаються в непроглядній темряві далеких сторіч. Майже неймовірним видається, що колись буде знайдено джерело про те, як саме, коли і завдяки кому це місце набуло свого статусу. Проте не бракує легенд. І одну з них, записану Бартоломеєм Зиморовичем, ви точно знаєте. Про князя Василька, дядька Лева, який, убивши змія, «усамітнився в печері на цьому пагорбі, щоб у постійних молитвах спокутувати земні гріхи. За його порадою Лев побудував на верху того пагорба букову церкву, обвів її чернечими келіями та віддав під опіку святого Юрія, старійшини війська святих, вождя для себе, (Лев був ще тим воїном), і співтовариша для стрия, що боровся з примарами пекла».  

Я не впевнена щодо князя Василька Романовича, який мирно спочиває у Володимир-Волинському Соборі Успіння Пресвятої Богородиці. А ще, я зовсім не вірю в драконів, хіба… ця місцина в дохристиянські часи  була  язичеським капищем.  Присвяченим, наприклад, Велесу-Змію? А святий Юрій, і його «чудо» (пам’ятаєте, він урятував принцесу, яку хотіли принести в жертву змію…звідси і його ім’я Змієборець) ідеально підходили для освячення цього поганського місця?..   До речі, найбільш ранні відомі зображення Святого відносяться до VІ століття і представляють його в образі мученика. І тільки в ХІ столітті, починає переважати зображення Юрія – воїна зі списом у руці. Нічого дивного. Це не тільки символ покривительства святих у боротьбі з ворогами, але й символ  остаточної перемоги християнства над язичеством.

Хоча, якщо почитати про те, що Георгій (церковний варіант імені Юрій) з грецької дослівно перекладається як “землероб”; що в цей день «весна сходить на землю» ( не в березні, тоді швидше Новий рік святкували); що приносять її ластівки; що з цього дня починають орати ниви і виганяти худобу на пасовиська; що прийнято в цей день  покачатися у  траві, бо роса на ній врятує від сімох недуг…то розумієш, що особливій популярності цього святого в Україні сприяло ще й те, що в ньому дуже щедро трансформувалися риси язичеських богів та поганських традицій.

Але повернемося до християнського святого. Під впливом візантійської традиції св. Георгій виступав як опікун великокнязівських родів. Особливо багато для утвердження шанування цього святого зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім’я. Він навіть заснував два Юр’єв-града – сьогодні  Біла Церква та естонське місто Тарту. А ще  Ярослав Мудрий збудував у Києві не тільки Софійський Собор, але і Георгіївський  монастир на честь свого небесного патрона і  ввів новий празник, незнаний у візантійському обряді (його святкували в день освячення церкви 26 листопада). Мурований храм на честь великомученика Георгія знаходився перед воротами Святої Софії, на його будівництво князь Ярослав витратив колосальні кошти.

Дуже шанував святого волинський князь Володимирко Василькович, який збудував поряд з князівським двором храм на його честь у Любомлі. Ймовірно, саме завдяки йому Юрій Змієборець попав і на  герб м. Володимира, і з нього виводиться т. зв. Руська Погоня. Від неї герб поширився на білоруські землі, став державним символом Великого князівства Литовського (т. зв. Литовська Погонь).

Можемо згадати тут і про князя Юрія, єдиного сина нашого Лева, який певний час владарював  у Володимирі. Цілком ймовірно, що саме звідти цей святий перекочує до Львова і в нашому місті саме Юрій Львович закладе Святоюрський собор?. На жаль, однозначних документальних підтверджень жодної з цих версій немає. А першим незаперечним доказом фактичного існування храму св. Юра у Львові можна вважати старовинний дзвін, який на сьогодні є найстарішим дзвоном України  і досі розміщується в соборній дзвіниці. Давній кириличний текст на ньому зазначає, що «Вле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю….». З цього напису можна зробити висновок, що церква точно вже стояла у Львові в 1341 р. і Юрій був серед львівських улюблених святих.

А ви знали, що саме з Галицько-Волинських земель дійшло до наших днів найбільше ікон із зображенням Юрія Змієборця?. Між іншим, серед них є і не дуже традиційні. Одна з таких ікон є в Святоюрському соборі і винесена мною на заставку допису. Що ж незвичного? Вершник вбиває змія, рятуючи принцесу, (справа в куточку), на фоні міста-фортеці (зліва у верхньому куті). Відповідаю. Для українського іконопису характерним є образ святого у вигляді вершника на білому коні. Тут все зрозуміло – святий Юрій був римським воїном. А в Стародавньому Римі  було прийнято переможцю в’їжджати в місто саме на білому коні. Але в нас цей сюжет знайшов свою національну інтерпретацію. Таке побачите не часто. Подивіться на малюнок – наш святий мало що одягнутий в обладунки середньовічного лицаря, (хоча жив у ІІІ ст.), так ще й вбиває страшного дракона, сидячи на чорному коні. Я не знаю, хто є автором цієї картини, але вона для мене дуже символічна. В  одній дії – вся історична боротьба;  в одній людині – всі українські герої. Адже, згадайте –  у наших піснях герой – визволитель часто йшов на ворога на «коникові вороненькому»). А ще важливо згадати, що 6 травня поминають  полеглих вояків. І червоний  колір його плаща – не тільки символ мученицької смерті святого. Це ще й знак пролитої крові. І домінуючі кольори на цьому малюнку – червоний та чорний, як на одному з шанованих українцями стягів.

P.S. Рада, що наші предки так вдало вибрали собі покровителя. Бо завдяки йому Львів не тільки святкує День міста у травні. Завдяки святому охоронцю Львів не загубився на сторінках літописів, а процвітає і досі. Дякую Тобі, святий Юріє!!!

2 КОМЕНТАРІ

Leave a Reply