“Таємна вечеря”. Леонардо да Вінчі створив її для трапезної монастиря домініканців Санта Марія делле Ґраціє в Мілані. 1495–1497 р.
Найвідомішому твору судилося стати найбільшим невезунчиком. Новий, як вважав художник, революційний метод малювання по сухій стіні темперою, виявився абсолютною катастрофою для розпису. Вже через пару років почалося відслоювання фарби. А на початку ХХ ст. його стан настільки жахливий, що була написана “Ода на смерть шедевру”. Звісно, якщо, окрім помилки Леонардо, над стінописом знущались хто тільки міг: від природи з дощами і потопами, до невмілих реставраторів. Від монахів, які вибили в нижній частині розпису двері, до солдат, які влаштували в трапезній конюшню. “Таємній вечері” пощастило лише один раз – коли під час бомбардування 1943 р. дивом вціліла стіна, на якій вона була намальована. Але мабуть ви все це знаєте. Бо дуже багато досліджень можна знайти в інтернеті. І про сюжет, і про відсутність німбів в учасників трапези, і навіть легенди про натурника для Ісуса і Юди…
Але сьогодні про інше. Про те, що на столі. Тим більше, Леонардо да Вінчі вибрав такий ракурс, наче дивився зверху. І це дає нам можливість, знаходячись значно нижче шедевру, бачити все.
І вигладжену скатертину з тонко тканим візерунком.
І велику кількість тарілок та келихів з вином.
Багато хліба і, розставлені на столі, фрукти.
Декілька сільничок, а та що коло Іуди, необережно перекинута його ліктем. Розсипати сіль і в часи да Вінчі було поганим знаком.
А що ж на тарілках?
Перед Ісусом блюдо порожнє. На правому блюді навіть після реставрації неможливо нічого зрозуміти. А от на порційних тарілочках поряд – порізана шматками риба. До речі, прикрашена апельсинами. А на тарелі в лівій частині зображення ми бачимо цілі рибини.
До реставрації 1980-х, всі були впевнені, на столі – баранина. Це ж класична страва на юдейську Пасху, а саме її замінила в той день тайна вечеря.
Але ж ні – РИБА…
Звісно, можна зрозуміти вибір художника. Риба – таємний символ християнства, відомий ще з катакомбного періоду.
Але…
Це не просто риба, це – ВУГОР. І він ну ніяк не міг би з’явитися на єврейському столі. Бо ця риба з розряду не кошерних.
І ось тут стає зрозумілим, що мав на увазі художник, коли казав про своє право змінювати деталі. Мабуть Леонардо хотів нас познайомити не тільки з італійськими типажами, яких зобразив на розписі, але й з італійською кухнею. А от в останній- вугор був дуже популярним, особливо на півночі Італії. Виявляється, за відсутності холодильників, льоду і снігу, ця риба- найлегше зберігається – в кошику з мокрою травою. Він засинав, але не вмирав. Ну або його засолювали у розчині і виходило щось схоже на оселедець.
Між іншим, серед книг, які були в особистій бібліотеці да Вінчі, була і кулінарна книга. А в ній декілька способів приготування вугра – смаження на пательні, на грилі, на рожні; запечена в тісті або просто зварена. Хоча не просто – з використанням лаврового листа, шалфею і перцю. Коли риба була готова, її посипали сухарями, корицею!!! і подавали з цитрусовими (не тільки з лимоном, як сьогодні). Думаю, що ця страва була часто і на столі художника. І навіть , якщо сам особисто він її не їв (кажуть, що був вегетаріанцем), то не забуваємо, що в його будинку завжди було купа народу – учні, друзі, коханці…навіть кухарку мав, яку згадав у заповіті. Тому, думаю, що вибір меню був спричинений місцевим колоритом.
Таким чином, Леонардо да Вінчі вніс італійську нотку смаку у біблійну історію).
P.S.А ви знаєте, Львів має теж “власний” італійський смак: в іменах, архітектурі, незліченних ресторанах і в “леонардесках” Львівської галереї мистецтв.
Хоче перевірити?
Дивись за посиланням https://tolviv.in.ua/casa-nostra-leopoli/ (з відео)
