Нульовий пацієнт. З поширенням епідемії коронавірусу дослідники намагаються визначити хто першим захворів. Але навіщо їм це? Щоб дати відповіді на важливі запитання, як, коли і чому почалася епідемія. Це також може зупинити поширення інфекції або запобігти майбутнім спалахам. Так от, в середньовічному Львові такими дослідженнями, звісно, ніхто не займався. Час був простішим – звинувачували то Бога, то диявола, то купців, то переселенців, то жебраків чи “доїжджєючих”, то євреїв чи інших “невірних”… Найчастіше звинувачували сусідів. Дивилися косо всі на всіх.
Зона ризику. Діти. Дівчата на виданні. Хворі чоловіки, потім і «хлопи як льви моцні і ще вчора здорові». Схильні до ожиріння, боязливі та убогі. Одним словом хвороба не вибирала ні за віком, ні за статтю, ні за майновим станом чи національністю. Але…читаємо далі… жінки більше схильні до хвороби за чоловіків, тому женіть ту «гадину» з хати, щоб не заразится!!!
Карантинні заходи. Місто виділяло кошти на закупівлю ліків і утримання шпиталів. Звідки вони їх брали? Конфісковували кошти і майно померлих та їх банківські депозити. Ціль – підтримка решта львів’ян.
Поспішно закривалися школи, хворих та жебраків ізолювали, мертвих хоронили за кошт міста. Навіть дороги перекопували, щоб не було зв’язку з зовнішнім світом, а ті дороги, які залишили для підвозу продуктів дуже пильно сторожили. Я не знаю чи міряли температуру, але точно робили ревізію і товару і тих, хто його поставляв. Гуляти в парках теж забороняли.
Рекомендації. Палити одяг померлих, щоб уникнути зараження і продажі. До монастирів не брали нових братів. Уникати міських лазень (але тримати тіло в чистоті). Літургії не слухати, ані казання ні в неділю, ні в свята). Заборонено торги, забави, збори. Уникати бездомних собак, бо часом забігають на передмістя і їдять трупи. Найкраще – виїхати з міста, але подалі, за 10 миль, бо Замарстинів, Клепарів, Кульпарків чи навіть Винники не гарантували чистого повітря. Але виїжджали хіба заможні, для тих , хто залишалися рекомендували провітрювати помешкання, адже люди навпаки забивали дошками всі отвори, вважаючи, що вітер переносить заразу. Після заходу сонця розкурити в хаті ароматичні трави, ладан або камфору. До шевця, кравця не ходити. Не цілувати дітей, уникати жінок. Хоронити жертв за містом, не ближче як на півмилі, не вище, ніж на глибину 3-х ліктів (в 1623 році епідемія була настільки страшна, що вже ніхто не задумувався, як благопристойно хоронити, «убогих хоронили як псів на дорозі, з зав’язаними руками і ногами). Стерегтися, щоб ні в напитках, ні в стравах не було мух. Уникати втоми, але працювати, бо це відволікало думки і обіцяло здоровий сон
Запаси. Борошно, щоб до магазину за хлібом не ходити. Пиво – декілька бочечок). Часто його використовували як лік – теплим і з маслом(пам’ятаєте я про це в попередньому дописі писала). Морква, капуста, солонина і смалець, олія, масло, оцет (його використовували також для дезінфекції) , aqua vita (по нашому оковита), вино. З круп –ГРЕЧКУ і горох. Туалетного паперу ще не було). Воду для кухні, бажано криничну, здалека. Полотна на смерть і сукна чорного, бо в мор не знайдете. Список медикаментів і молитов – бо одні спасали душу, інші – рятували тіло.
Ритуали. Існував традиційний ритуал приймання прокажених до лепрозоріїв. Родичі супроводжували хворого до лікарняної брами і передавали під опіку духовних осіб. Його кропили свяченою водою і вели до костелу, де прокажений займав призначене для катафалка місце. Він вважався мертвим для світу, проклятим для спільноти. Під час святої меси виконували Реквієм. Далі на кладовищі імітували його поховання. Після цього хворому вручали т.зв. «шати св.Лазаря» (суцільна накидка з отвором для очей), рукавички, дзвоник, особистий посуд, а також торбинку на кілочку для збору пожертвувань. Відтепер шпиталь ставав для нього довічним помешканням, або як тоді говорили прижиттєвою труною. Навіть в ті рідкісні випадки, коли йому дозволялося виходити за межі лепрозорію, хворий змушений був ходити з дзвіночком, щоб люди ще здаля могли утікати від зустрічі з ним. А ви знаєте чим лікували у шпиталі від прокази? Сірководневими ваннами), воду для яких возили з мінерального джерела у селі Шкло. Одним з найдієвіших факторів лікування також була дієта).
Проказу до Львова принесли німецькі переселенці. В середньовіччі цю хворобу називали хворобою св.Лазаря – звідси і назва лазарет. Від назви бацили – лепра – шпиталі, де лікували проказу отримали назву Лепрозорій. У нас він знаходився при костелі св. Станіслава в районі вул. Городоцька, 17. Що цікаво, після 1511 року лепра згасає, а шпиталь перепрофільовується для хворих іншими інфекціями. P.S. Не дуже наїжджайте на німців, бо разом з переселенцями у 14 ст . прийшли і перші дипломовані аптекарі з західноєвропейською освітою.
Ворожили про долю хворого – виливали його сечу на свіжу зелену траву, якщо зігниє, то і чоловік померти мусить, якщо не змінить навіть кольору, то людина виживе. Або взяти сечу перемішати з грудним молоком жінки, яка годує сина. Якщо молоко піде на дно, то хворий піде у яму.
Забобони. Чим довше тривав мор, тим більше росла віра в забобони. Вбиття осинових кілків в трупи, грабові стовпи біля дверей, з дахів звішували кінське черепи, на вході насипали купу каміння, для створення перешкоди, на городах закопували дерев’яні ляльки кривавої дівиці, щоб її земля притлумила.
Відрубували голови трупам, померлим від епідемії. Одним ударом, зі спини. Випадок такий мав місце в 1572 р. , коли викопали труп жінки після декількох днів після поховання. І, як виявилося, вона ще й в устах тримала кутик хустини. Ну і , звичайно, не любили гробарів, вважаючи, що вони хочуть зжити зі світу цілі родини і з цим злим наміром змащують дверні ручки а то й цілі двері мозком померлого.
Святі покровителі. Львів’яни знають, що одним з перших покровителів Львова був святий Ян з Дуклі. Правив до своєї смерті в 1484 року у ще дерев’яному храмі св.Андрія. Скоро його могила прославилася чудесами по всій Польщі і нерідко промені його святості захищали Львів від мору. Але він був не єдиним . Святий Вавринець, свята Анна, св. Ян Канти, св.Каєтан ,св. Станіслав Костка. Останній був улюбленцем, бо ще відповідав за захист від пожеж, воєн. Також в часи тривожні молилися до свв. Косми та Даміана , арабських лікарів, свв. Шимона, Бернарда, Кароля Боромеуша, Франциска Ксаверія, Квірина, Себастьяна, Агати і Розалії. Їх ікони прикрашали брами, вежі міста, а дехто навіть удостоївся честі бути присутнім у радній залі ратуші. Чуть не забула про св.Роха та найбільшу нашу заступницю перед Богом – Матір Божу. Але всі вони разом не могли врятувати львів’ян. Жителі міста тисячами переходили в царство тіней.Вперта віра в силу святих була найнадійнішим оберегом в тогочасних людей. Бо ж все починається в нашій голові. Тож впевненість, що ти не сам на сам з хворобою не давала впасти в депресію і підвищувала фізичну опірність організму. А ще в середньовіччі говорили, що найкращим ліком від зарази є не звертати на неї увагу)). Не слухайте їх. Залишайтесь вдома. Особливо сьогодні))) Служби Божі та освячення відбуваються онлайн.
Мор починався якимось поодиноким випадком, в міру збільшення смертей починалася паніка. Місто порожніло. З’являлось щораз більше будівель забитих дошками або позначених смертельним хрестом, і єдиним рухом були каравани смерті, що вивозили мертвих за місто. Ми досі говоримо «втікати як від чуми» – так на рівні підсвідомості дає про себе знати історична пам’ять.
P.S. Багато істориків вважає, що саме у ХІV ст. закінчилося епоха Середньовіччя і почався Новий час. Бо світ змінився не тоді, коли Колумб відкрив Америку, а тоді, коли вимерло половина населення Європи. Ця біда була кризисним моментом , який змінив той світ. Ми з вами зараз теж на порозі змін. Сподіваюся, вони принесуть нам ОНОВЛЕННЯ. З святом Вас, любі мої) .
Кінець.)
Попередні частини читайте за посиланням:
https://tolviv.in.ua/a-peste-fame-bello-libera-nos-domine-chastyna-2/
