«А peste, fame, bello libera nos Domine!». Частина 2

118

Пандемія — це не просто велика епідемія. Це явище якісно іншого характеру.Кожна нова пандемія виглядає такою, наче врахувала невдачі попередньої, і хоча б на крок випереджає можливості науки. Чи має шанс наша сьогоднішня медицина на швидку перемогу? Давайте порівняємо її з середньовічною)…

Знаки. Земні та небесні.  Що цікаво перед кожною епідемією були якісь знаки – від небесних , до пожеж, голоду чи повеней. Середньовічних людей лякало також розміщення  планет, фази місяця,  землетруси, надмірні дощі і їх відсутність, тумани, вітри з півдня і сходу, комети, метеорити, надто яскраві зорі, затемнення, велика кількість змій та плазунів. До поганих знаків відносили часті викидні у жінок та  народження близнят!!!. Боялися люди чорних воронів, бо біду накаркували. А ще у Львові на вулиці Староєврейській досі немає будинку під номером 13, і ми досі спльовуємо через ліве плече, коли чорна кішка переходить нам дорогу…

До речі про кішок. Часто причиною епідемій вважали котів: ніби-то вони є атрибутом відьом і, відповідно, прислугою сатани, який хоче знищити людство. Масове нищення котів призводило до збільшення чисельності основних суперпоширювачів інфекцій. Кістлява з косою не сама металася по вилюднілих містах. В неї були абсолютно реальні, а головне всюдисущі помічники –щурі. В ланцюжку інфікування тоді були не змія з  кажаном, а щур-паразити (блохи і воші)-людина. Щурячі блохи , які несли збудник хвороби, заражали також домашніх тварин, зерно, що і створювало ґрунт для епідемії. Я не знаю як ви, але мені чомусь згадався мультик з дитинства про Нільса і чарівну флейту. Страшнючий такий . Пам’ятаєте? Так от, такого щуролова у Львові не було, але регулярно зменшували кількість щурів наші знамениті пожежі. Між іншим, після найбільшої львівської пожежі 1527 року ми забули про інфекційні хвороби аж на 20 років. Вогонь очистив наше місто не тільки від майна , але й від щурів. Нема поганого, щоб на добре не вийшло) .

Симптоми. Холодний піт на чолі і сильна гарячка всередині, давило в грудях, страшна спрага, втрата сил, тривала діарея, сонливість/безсоння, головні болі, тремтіння під колінами, червоні очі, чорний язик, гіркота на губах і соленість в горлі. Опухав ніс, чорніли зуби, з рота текла слина, зір падав, а голос хрип. Добавте виразки на тілі…і я думаю, що достатньо. І згадайте, ліки були загальнозміцнюючі, а не антибіотики. Додайте за вами  часто ніхто не доглядав, по крайній мірі з медичного персоналу. І …возрадуйтесь!

Лікарі . Тільки в 1467 р. місто відчуло якийсь обов’язок щодо спасіння мешканців і запросило за свій кошт лікаря з Кракова. Це не означає, що у Львові не було зовсім приватних лікарів. Звісно були, але він  став першим міським лікарем, і доказом того, що тут почали опікуватися публічним здоров’ям. В його обов’язки входило лікування міської служби і бідних мешканців, опікування шпиталями та касами хворих. Мору зупинити він, правда, не зміг. Зупинила його зима, коли «холод очистив повітря». Після того як епідемія не повернулася ні навесні, ні влітку,  восени лікаря попросили зі Львова, як непотрібного – «minus necessaries»)).  Тільки один рік цей лікар пробув у нашому місті, але початок закладено, і на тому дякуємо)

Лікування. Доктори пропонували різні рецепти, іноді навіть дуже дорогі. Але для сьогоднішніх лікарів вони видались би щонайменше смішними, бо складалося враження, що в рецептах було все те, що під руками. Ліки робили з рути, шафрану, кориці, шавлії, нагідок, гвоздики, часнику та оцту. Це сьогодні нічого особливого – в той час деякі з інградієнтів були  неймовірно дорогими спеціями.  Малим дітям давали подрібнений білий бурштин з молоком. Вагітним жінкам – горіхи, заправлені оцтом. Рекомендували незліченну кількість порошків, пластирів, горілок (бажано настояних на лікувальних травах та коріннях ) та амулетів. Уявіть собі, наприклад, такий алхімічний оберег-очисник повітря : візьми живого срібла (йодиста ртуть), залий у пустотіле перо, запечатай воском, підвішай на шнурочку та носи близько до серця. Рецепти були авторськими, але в кінці кожного лікар не забував все таки дописати – не завжди цей лік помагає.

Ну і , звісно, пускали кров, викликали блювоту, хоча хворим це зовсім не допомагало, а, можливо, навіть швидше вбивало.

З моїх улюблених ліків у середньовіччі пропонували пити старе добре угорське вино, але не зловживати ). Бо якщо переп’єте для дезінфекції, то п’яним і помрете).

Народна медицина. Рецепт гробаря – нарвати лікувальної бабки (листя); добре змочити сечею та обкласти ним голову інфікованого; зав’язати хустину, одягнути ковпак; взяти його за руку і ходити з ним так швидко, щоб він пропотів. Ходити треба було ні багато-ні мало – два дні і дві ночі та не дати йому заснути. Тоді хвороба швидко відійде. Думаю, що при такому лікуванні тепле пиво з маслом йшло за щастя. Саме його пропонували для втамування спраги. Фууу!!!

Серед пересічних міщан побутував  звичай заготовляти гній у лікувальних цілях . В часі мору бідацтво загрібалося до гною і бувало, що там і помирали ніким не зауважені. Тільки трупний запах видавав їх останнє пристанище гробарям. Вважалося також, що знаменито очищає повітря спалення гною в місті.

Чумні бубони припалювали розпеченим залізом, на них ставили банки, п’явки, обкладали цибулею, прикладали розрізаного голуба, кишки собаки, сушені ропухи.. і все це неодноразово. Добре , що ми живемо в ХХІ ст.?

….продовження https://tolviv.in.ua/a-peste-fame-bello-libera-nos-domine-chastyna-3/

попередня стаття https://tolviv.in.ua/a-peste-fame-bello-libera-nos-domine/

Leave a Reply