Я думаю, ви чули ім’я Караваджо?.
Талановитий митець і сильний, холеричний, з нестримною вдачею чоловік. По-моєму, це йому навіть заважало. Але, мабуть, тільки такі люди творять щось абсолютно нове. Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571-1610) творець новаторського живопису, відомого як chiaroscuro. Прийом, що грунтується на незвичайному використанні світла і тіні.
А ще…його святі часто зображені з ледь помітним німбом, але з “підсвіченим” внутрішнім світлом обличчями.
А ще… Караваджо зображав святих, як звичайних людей. І це не одразу підтримуватиме церква, яка прагнула ідеалізованих образів. Він таки стане відомим, не в останню чергу завдяки своїм багатим покровителям. Помре Караваджо доволі молодим. У віці 37 років. Від малярії. Але його роботи сьогодні є гордістю європейських музеїв та храмів. У Львові Караваджо відсутній.
Але…Його творчість матиме сильний вплив на сучасних йому живописців.
Найзнаменитішим серед караваджистів був французький художник Жорж де Латур.
І це його робота є перлиною французького живопису Львівської галереї мистецтв імені Б.Г.Возницького
І це він, таке враження, досі ховається в тіні та не хоче виходити на світло.
Сюжет твору: в оточенні «господарів ситуації», старий , з виразом приреченості на обличчі неохоче відраховує гроші. Світло свічки вириває з темряви окремі предмети, обличчя , руки, фрагменти одягу. Темний фон є доволі зловісним і підсилює драму, що розігрується на наших очах. Чоловік, що сидить навпроти, має хижацький профіль і жадібний погляд. А ще зверніть увагу, як його рука гарячково стискає гаманець.
Навколо сюжету досі точаться дискусії. Згідно з гіпотезами на картині зображена сплата боргу у лихваря, або викуп чи воєнна контрибуція. Хтось вбачає навіть релігійний сюжет, де Юда отримує тридцять срібних монет. Ще за однією з версій, цей бідний чоловік прийшов сплатити податки.
Але чомусь здається, що це не просто податковий платіж, тут щось, що межує з злочином.
Та справа не тільки в сюжеті. Картина відноситься до т.зв «нічних полотен», де персонажі висвітлюються з допомогою тільки однієї свічки. І тут ми бачимо характерні прийоми майстра: стримана палітра, обмежена коричневим та оживлена червоним кольором, і, звичайно, драматична гра світла і тіні. І це найбільше підкреслює емоції героїв.
Ми не знаємо, чи бував Жорж де Латур в Італії. Можливо, з прийомами Караваджо познайомився через голландських художників, які теж полюбляли «світоносні» моменти. Навіть, первісно, наша картина приписувалась авторству Герріта ван Хонхорста і правильно атрибутована була щойно в 1953 році.
Але під час реставрації в 1974 р в інфрачервоному світлі на львівському експонаті було знайдено оригінальний підпис: «Жорж де Латур» і дві перші цифри року створення полотна..
Робіт де Латура в світі всього тридцять дві… з авторським підписом – лише дев’ять, уявляєте? І наша серед них.
Ми дуже мало знаємо про самого художника. Хоча за життя він був доволі успішним. Подейкують, що коли працював придворним живописцем Людовика ХІІІ, так захопив своєю творчістю французького короля, що той наказав зняти у залі всі інші полотна. Факт роботи при дворі доведено, знаємо навіть яку платню він отримував. А от причини повернення в рідний провінційний Левенвіль , що у Лотарингії – невідомі. Як і чому так скоро був забутий.
Але сьогодні він таки вийшов «з тіні» і мистецтвознавці вважають, що Жорж де Латур продемонстрував дуже особисте і, можливо, найбільш поетичне сприйняття стилю великого Караваджо . І саме завдяки його проживанню у провінції, стилістика караваджизму, зберігала свої позиції у Франції аж до середини ХVІІ ст., коли смаки замовників вже давно схилялись до інших прийомів у мистецтві.
А знаєте як цей шедевр потрапив до Львова?
Далі буде….
[…] Той, хто не хоче виходити з тіні. […]