Олена Кульчицька або роздуми, викликані проектом #Львівзмоговікна.

171

Десять фактів, які зачепили мене найбільше:

  • Була однією з перших жінок  з вищою освітою.

Уявляєте, ми сьогодні вже активно впроваджуємо в мову фемінітиви – менеджерка, чиновниця, екскурсоводка, поетка і т.д.  А ще на початку ХХ ст. роль жінки зводилася виключної до функції матері та господині. Суспільство не завжди було готове сприйняти жінок як самодостатніх особистостей, тільки через призму чоловіків. Пам’ятаєте – попадя, головиха, суддівна?

У наш час всі отримують освіту, незалежно від статі. А ще сто років тому право на вищу освіту мали виключно чоловіки. Дівчатка закінчували початкову школу, в кращому разі школу при монастирі і,  в рідкісних випадках, гімназію. Цього було достатньо, щоб з нею було не соромно «появитися на люди». Так от, Олена Кульчицька закінчила Віденську Художньо-промислову школу – тогочасну Академію Мистецтв.

  • Освітою вона мала б завдячувати батькові та…сестрі.

Люди шляхетного походження відрізнялися від інших тим, що прагнули дати дітям освіту. Селяни ж дітей використовували для допомоги в господарстві, вважаючи , що мій тато був неграмотним, я теж не вмію читати і мої діти того не потребують. У сім’ї Кульчицьких було троє дітей. Син Володимир і дві доньки – Ольга і Олена. Звичайно, найбільше уваги і коштів приділялося освіті сина. Але, зауваживши талановитість обох своїх доньок, батько подбав про освіту і для них. Олена Кульчицька закінчила 8-ми річну школу при монастирі сакраменток у Львові. Знаєте, які предмети там викладали? Крім класичної арифметики та  геометрії, історії натуральної (природи), історії Польщі та світової історії, фізики , музики і співів, гімнастики і трьох !!! мов (польська, німецька французька), в її атестаті є психологія, естетика, хімія ( в застосуванні до домашнього господарства) і космографія (я навіть не знаю що це таке). Після закінчення школи, Олена брала уроки малювання у приватних викладачів. Далі – Відень і  єдиний тоді вищий навчальний  заклад в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат. Перед вступом сестри кинули жереб: кому продовжувати навчання. Доля всміхнулася молодшій Олені. Хоча старша Ольга не образилася, бо вважала сестру  талановитішою за себе. Ольга – на ціле життя стане її першою помічницею , компаньйонкою та моделлю (мисткиня намалювала кілька десятків її портретів). Ольга  помре в 1940. Олена ще 27 років звертатиметься до неї у своєму щоденнику.

  • Олена Кульчицька працювала у різноманітних техніках

Живопис, графіка, іконопис,  вишивка, прикраси, моделювання одягу  ткання  килимів і навіть проектування меблі. У її творах відчувається відлуння західноєвропейської сецесії, імпресіонізму і експресіонізму у синтезі з народним мистецтвом.  Майстер на всі руки. У її творчій спадщині понад чотири тисячі творів. З 1909 року художниця — учасниця 60 виставок у Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Празі, Римі, Торонто, Чикаго, Гельсінкі, Києві, Москві. Але що стоїть за цими словами? Вона була перша українська художниця  у техніці  графіки. Це й притягувало до неї увагу.

Хочу зупинитися на деяких нюансах. Після смерті батька  Олена Кульчицька стане головною годувальницею у сім’ї. Влаштується вчителем рисунку в школі м. Перемишля. Заняття забирають багато часу, для творчості залишається лише неділя. Та за тиждень олійні фарби… висихають – тому Олена береться за графіку.) “Ніхто з наших митців, у часах виступу на мистецьку арену, графікою не цікавився, і ще не скоро після того знайшлися у нас її послідовники” -писали в тогочасних газетах. Я Вам скажу більше , вона не просто зайнялася графікою, а всіма її різновидами в т.ч.  офорта, дереворит і лінорит.  Звучить важко, а ще важче виготовляється. Це були пластини (відповідно з металу, дерева або лінолеуму) на яких вирізьблювали з допомогою кислоти (на металі) чи прорізуванням (на дереві, враховуючи напрями його волокон) чи на лінолеумі (найлегше у виконанні, і слава Богу цей матеріал з’явився на початку ХХ ст.) Зазвичай, митець малював малюнок, а ювелір його вирізав. Олена Кульчицька всю роботу виконувала сама. Якщо треба було зробити малюнки в кольорі, то скільки кольорів ви хотіли отримати стільки кліше треба було виготовити. А потім на них наносилася валиком фарба і робився відтиск. Складна техніка, дуже популярна в кінці ХІХ- поч. ХХ ст. і вона перша жінка, яка цим займалася. Щиро дивуюся з  її мистецької талановитості і великої працьовитості. До речі,  п’ятирічний студентський курс у Відні Олена Кульчицька пройде за чотири роки.

  • Саме їй ми завдячуємо відродженням перегородчатої емалі – давнього виду ювелірного мистецтва, відомого в Україні ще з княжих часів.

Уявіть собі  на тонкому металі (1–1,5 мм, у давні часи це найчастіше були золото та срібло) робили продавлення з рівним дном. Кожне окреме заглиблення заповнювалось  відповідного кольору емаллю. Це був тривалий і технологічно складний процес, який проходив при високих температурах. Але вона його освоїла. Бо талановита людина талановита у всьому. Даю завдання знайти що таке техніка «сухої голки», акватинта, меццо-тинто …

  • Художниця  у свій час легко могла визначити за вбранням людини не тільки з якої вона місцевості, а навіть з якого села.

Про це є спогади її сучасників. Українські селяни суворо дотримувалися місцевих народних традицій   в узорах, крою, колористиці. Так от, Олена Кульчицька близько 50! років ходила селами Західної України, трохи їздила, трохи пішки (бо транспортного сполучення такого як зараз не було) ‒ усе задля того, аби змалювати народний одяг, який зникав на очах. Так з’явилося понад 400 акварелей цієї серії. Роздивіться їх уважно, при нагоді – ви зустрінетеся з українцями, які 100 років тому цей одяг носили. Очі в очі. Навіть обряди можна вивчати за цими малюнками, ну і , звісно, втрачені елементи одягу.

До речі, на початку ХХ ст. українська вишивка отримала світове визнання – було здобуто велику золоту медаль на виставці в Турині, з успіхом проходили виставки у Лондоні та Берліні.

  • Виставки

Свої роботи вона виставляла на виставках ще  під час навчання у Відні, і вигравала за них премії. Але , коли приїхала до Львова,  організувала перший персональний показ 50-ти своїх творів. Цим вразила всіх, в тому числі талановитих і відомих метрів. Наприклад, Іван Труш, який дуже часто критикував молоде покоління, тоді написав у газеті: “Для українського мистецтва прибула нова поважна сила”. Її будуть часто порівнювати з цим художником . Моя улюблена фраза з цієї серії : «Труш пробив нашому мистецтву вікно до Європи, але Кульчицька відчинила йому двері навстіж». Так говорили ще при її житті її сучасники . А жила вона довго. 90 років. І не завжди це було легке і сите життя. Та що там говорити – протягом перших 50-ти років ХХ ст. тільки у Львові влада помінялася сім разів.  Перша світова війна. Україно-польське протистояння, під час якого працювала в українському госпіталі, за що була інтернована у  табір в Баранові, де перебувала протягом трьох місяців. Картини пережитого кошмару, розстріли, камери з ув’язненими малярка переносить на свої полотна. Еміграція. Друга світова війна…

  • Радянська влада до прославленої художниці ставилася неоднозначно.

З однієї сторони вона отримала звання професора, народного художника України, але її твори на виставки брали неохоче: вони не несли «радянської ідеї», в них  відчувалися «націоналістичні ухили».  «Это бездарная старуха, которая совершенно не умеет рисовать, но имеет наглость выставлять свои работы на выставках»– якось прозвучало на одному з засідань Спілки художників. У залі стояла гробова тиша, але ніхто не заступився за Олену Львівну. До того ж вона розмовляла українською мовою, по-галицькому, вставляючи лемківські слова. 1952 року Олену Кульчицьку  позбавили професорської практики. Її знову звинувачували все в тому ж: небажання поборювати націоналістичні прояви в мистецтві. І водночас обирають депутатом Верховної Ради України…Постійні кривляння влади. Але посперечатися з талантом було годі. Тому показово вручили Шевченківську премію – за день до смерті!!!. Прижиттєву легенду, обожнювану й шанованому цілими поколіннями звістка про це вже, мабуть, і не втішила

  • Про зовнішність.

Була завжди дуже вишуканою. Зі смаком одягнутою та зачесаною. Одяг проектувала для себе сама, а шила тільки в найкращих кравчинь. Ще в дитинстві батько приносив додому “Журнал мод і крою”. Дівчатка за редакційними порадами шили для своїх  ляльок  різні  строї, від українського до японського. А ще тато ніколи не повертався зі своїх робочих поїздок без квітів для своїх прекрасних дам. Може тому дівчатка дамами і виросли). А ще батько подарував донькам поїздку до Венеції, на художню виставку сучасного живопису, яка проводилася раз на чотири роки. А ще була  мистецька подорож  кращими музеями Європи: Мюнхен, Штрасбург («приїхали не заради смачних котлет, якими славилося місто, а побачити готичну катедру», — іронічно запише вона), Париж, Лондон, Женева. Європейською дамою Кульчицька залишалася завжди. У партійних чиновників, які носили однотипні сірі костюми, вона, звісно,  викликала роздратування.

Струнка постава, впевнена хода. Дбайливо слідкувала за своєю фігурою. Уся постать художниці випромінювала самоповагу, енергію, рішучість, цілеспрямованість. Незабутні очі, які впізнаєш на всіх автопортретах. Класичне, мов з каменю різьблене, обличчя.

  • Про особисте.

Вона, як  і її сестра, ніколи не вийде заміж. Не забуваємо, про початки фемінізму, про те, що була самодостатньою, про те, що батько ще з дитинства вчив «жити з власної праці».

Була веселою й відкритою жінкою. Як так сталося, що все життя була сама? Дуже поверхнево дізнаємося з щоденники, які вела протягом більше, ніж  30 років. Дуже мало – з активного листування, бо багато листів спалила і про це теж писала в щоденниках. Так от, малярка зізнається, як у дитинстві закохалася у військового, якого за кольором мундира назвала Незабудкою. А її студент  згадував, як у Карпатах Кульчицька довго вмовляла гуцульського парубка-красеня вдягнути святковий стрій і попозувати. Той погодився, але в лісі — щоб сусіди не сміялися. Доки він перевдягався, художниця раптом скочила на його коня. Той став дибки, почав гарцювати. Усі дуже злякалися, а наїзниця лише сміялася. Чи не хотіла вона привернути до себе увагу хлопця? Саме в ті роки Олена напише гіркі рядки: «Для чого я хотіла так усе використовувати, так багато працювати? Я все-таки була молодою, привертала до себе увагу… Чому так мало користувалася симпатіями веселого Відня? Б’ю себе, що не використовувала молодість». Але факт залишається фактом- ні чоловіка, ні дітей у художниці не було. Повінчана Олена Кульчицька була тільки зі своєю роботою і своїми улюбленими Карпатами

“Хотіла б я, коли помру, щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду”.

  • 100-річний ювілей української художниці 1987 року, за рішенням ЮНЕСКО, відзначали на міжнародному рівні.

Leave a Reply