Людина, яка ламала стереотипи

108

“GENIUSZ – GEN I JUZ”, – так сказав про Стефана Банаха той, хто привів його в світ великої науки. Але чи правий був Ґуґо Штейнгауз на рахунок гена?….

Тут сумнівно. Батько – рекрут цісарсько-королівсткої армії. Мама – невідома. Він буде позашлюбним сином цієї пари, а виховуватиме його власниця пральні. Може тому ходив часто без краватки і камізельки, в сорочці на короткий рукав і з широко відкритим комірцем, що було немислимим порушенням «правил хорошого тону»  в академічному світі львівської інтелігенції….

Хоча чи ж така проста була опікунка, якщо є світлина, де кількарічний хлопець грає в шахи зі знаменитим художником Генрихом Семирадським. Так-так, саме тим, хто намалював парадну завісу «Парнас» для львівської опери.

Якою він був дитиною? Не знаю, але у гімназії йому загрожувало вісім двійок у випускному  атестаті. Бо поза математикою його нічого не цікавило, а мислив і рахував так швидко, що справляв враження яснобачення.

До речі, щодо єдиної любові…

Кохався в латині, яку вважав досконалим тренінгом логічного і точного мислення для дітей. Багато читав, був здатен цитувати напам’ять довгі фрагменти повістей. Окрім рідної польської, знав ще французьку, грецьку, німецьку, російську, я думаю, що вчив англійську, бо мав в планах викладання протягом року в США. Але це буде в 1937, а тоді в 1910 – спільна акція вчителя математики і катехита переконали комісію, що Банах – геній…то ж не гоже кидати йому «колоди під ноги»…  Гімназію скінчив і вступив на механічний факультет Львівської  Політехніки, бо вважав, що все, що можливо відкрити в математиці уже відкрито)

Будучи студентом Політехніки давав платні уроки, а ще …підробляв статистом в опері: то за 20 галерів танцював мазурку в «Гальшці» Монюшка, то в іншій опері був одним з шести носіїв бика…

За 4 роки студенства здав лише половину обов’язкових іспитів, тому вищої освіти так і не здобув. Можливо, планував здати решту екстерном, не відомо, але навчання перервала Перша Світова війна. Банах мав вади зору і був шульгою, тому до війська не взяли і з т.зв. «півдипломом» повернувся додому до Кракова. Там і зустріне його творець львівської математичної школи – Ґуґо Штейнгауз, у парку, за обговоренням з другом «інтеграла Лебега».Між іншим, твердження Лебега було тоді відоме лише небагатьом математикам, а тут двоє молодиків на лавочці. (Тим другим був Отто Нікодим, також майбутній математик світової слави). Інтрига мусіла мати продовження…

У світі звичайних людей, вони могли б не зустрітися. А в світі математики вони разом створили легенду – Львівську математичну школу, яка гриміла на цілий світ. Вони потрапили до історії науки, художньої літератури та до анекдотів. Таке трапляється виключно з геніальними. Часом їх трактували як вчителя і учня, який переріс свого наставника, хоча Штейнгауз  був старшим за Банаха лише на 5 років, втім вважав його найбільшим своїм відкриттям.

Саме завдяки Штейнгаузу Банах отримує у Львові посаду асистента професора Львівської Політехніки Антонія Ломницького. В його ж квартирі (сьогоднішня вул. Котляревського) і оселиться. До обов’язків квартиранта входило чергування біля колиски новонародженої доньки Ломницьких. Але то не страшно, головне – він отримав можливість займатися тим, що найбільше любив ще й отримувати за це гроші)

Завдяки Штейнгаузу і одружився.

Саме у Львові Банах отримає славу математичного генія. І це без вищої освіти і без докторського ступеня. Габілітацію він таки здобуде у 1922, однак вищих студій так ніколи і не закінчив.  

Був людиною, яка ламала стереотипи. Театр і мистецтво були для нього другорядною розвагою. Захоплювався плебейською грою у футбол більше , ніж елітним тенісом. Хоча в останній грав добре. Охоче грав у «карамболь» – різновид більярду, а ще любив кіно.

Любив алкоголь (трьохденні забави у Львові називали «банахаліями»), але ніколи не напивався. Любив «чаювати» зі студентами. Під цією назвою приховувалися організовувані щонайменше раз на рік нічні забави. Добре танцював.

Затятий курець. Його кабінет на першому поверсі університетського корпусу , що сьогодні на вул.Грушевського, можна було знайти за тютюновим димом.

Не терпів офіційних засідань, тому точно знав , «де мене не буде». Віддавав перевагу шуму над тишею. Жодна музика не могла його відволікти від математики, можливо тому, місцем зустрічі львівської математичної школи були не аудиторії з бібліотекою, а кав’ярня «Шотландська».

Був абсолютно непунктуальним. Заняття починав переважно з запізнення, і закінчував раніше) . І хоч присутність на своїх лекціях вважав необов’язковою, все ж на «Банаха ходилося», бо протягом півгодини студенти дізнавалися більше, ніж після 2-х годинних лекцій когось іншого. Він мав дар ясно передавати навіть дуже складні речі, то й не дивно, що саме йому запропонували авторство гімназійних підручників з арифметики.

Тратив більше, ніж заробляв. Часто брав кредити, хоча….коли в 1937 р. за переїзд до США американці запропонували йому чек , в якому до одиниці він міг сам дописати кількість бажаних  нулів, він відмовився – польський Львів був для нього безцінним. 

Війну зустрів не в бомбосховищі, як всі, а на сходах монастирського будинку при костелі св.Миколая (сьогодні церква Покрови на вул.Грушевського). Стояв, спостерігаючи за ворожими літаками. Безстрашність чи просто в голові математично вираховував траєкторії польоту бомб?

Прихід радянської влади….чи була ідея виїхати? Був поза політикою і в зв’язку з цим майже анекдотична відповідь – Я призвичався жити під Стриєм (містечко Стрий і одночасно назва дядька по татові), то зможу жити і під Батьком (саме так звали Сталіна). Жарт ризикований…

Ще небезпечніше було під час німецької окупації. Він не потрапив до списку закатованих на Вулецьких пагорбах, однак про науку не було і мови. Відсутність роботи загрожувала примусовим вивезенням до Німеччини. Тому разом з сином знайшли місце «годувальника вошей» в Інституті досліджень плямистого тифу професора Вайгля у Львові. Інститут виробляв вакцину для потреб армії, а оскільки її збудник «продукували» з вошей, то робота була захистом від вивозу, а ще джерелом додаткового харчування та зарплати. А ви знаєте, що «годувальниками вошей» були вчені з різних галузей? Вайгль виборов право самому вибирати собі працівників, таким чином врятувавши багатьох науковців. Учені-годувальники утворили окремі «столи»: гуманітарний і математичний. І вгадайте про що говорилося під час сеансів. Звісно про науку. Вацлав Шибальський, (пізніше онколог світової слави), мав за обов’язок стежити , щоб вчені у розпалі дискусій не перегодували вошей. Бо лабораторні воші не мали природнього інстинкту насичення, а перегодовані воші – тріскали.

Влітку 1944 Банах з дружиною переїхали у віллу на сьогоднішній вулиці Свєнціцького. Будинок належав юристові Тадеушу Рідлю, з яким Банах нещодавно познайомився. Там родині виділили другий поверх на шість кімнат з прямим виходом в сад. Банах був поновлений на роботі в університеті. Його ще тягатимуть на допити , щодо роботи в інституті Вайгля, але найстрашнішим буде не це – в листопаді 1944 р. дала про себе знати прогресуюча хвороба. У нього був діагностований рак легенів. Взимку він ще поїде з лекціями до Москви, але стати радянським математиком з найвищою науковою нагородою – Сталінською премією – він не захоче. Хоча для цього треба було тільки змінити громадянство. У своїй біографії, написаній в травні 1945 р. (українською мовою)  він не залишить собі жодних шансів. В графі національність напише –Поляк.

Працював до останнього подиху. Довкола ліжка збиралися його асистенти, яким він щось надиктовував.

Помер на віллі 31 серпня пополудні. Похорон відбувся 4 вересня. Це був останній офіційний католицький похорон у місті, зі священиком (навіть трьома). Похований у родинному гробівці Рідлів.

Але це не кінець.

Бо поняття «простір Банаха» і «алгебра Банаха» є сьогодні  у найпопулярніших енциклопедіях. І не тільки в енциклопедіях.

Бо прізвище «Банах» – це сьогодні друге, після Евкліда прізвище, яке найчастіше згадують у математиці.

Бо декілька років тому  у Львові відновлено кав’ярню «Шотландську» («Шкотську», при готелі «Атляс») , а в ній – копія знаменитого зошита з математичними задачами. І досі туди записують проблеми, але вже сучасні послідовники Банаха.

Але попиваючи там  малу каву, важко повірити, що на кав’ярняних серветках можна писати щось окрім віршів. Мабуть я дуже далека від математики)

За книгою Маріуша Урбанека “Геніальні. Львівська математична школа”

Пост про наймолодшого представника Львівської математичної школи Станіслава Уляма читайте за посиланням https://tolviv.in.ua/stanislav-uliam-ne-naukovi-rozvazhannia/

Leave a Reply