«А peste, fame, bello libera nos Domine!»

«Від  чуми, голоду, війни врятуй нас Господи» -слова молитви у середньовіччі. Чума, як бачимо, в цьому списку на першому місці. Її візити – згубні ,  люди проти неї –  безсильні. Вижити в голод  та й припинити війну було в межах людських сил. А в часі  епідемій від нас нічого не залежало, тому й говорили львів’яни, що будь-який мор є страшнішим за татар. Татарські навали  були меншим злом через їх видимість, а хвороба –невидима, невблаганна, безжальна і смертельна. Уявляю як холонуло все єство середньовічного міщанина, при вимовлених, навіть пошепки, словах – чума, холера, віспа, проказа, тиф. Хоча львів’яни не дуже в деталі занурювалися, називаючи всі ці хвороби одним страшним словом – МОР.

Сьогодні в час карантину і страху перед новим вірусом поговоримо про епідемії у середньовічному Львові. Тема з однієї сторони – тривожна, а з іншої дає розуміння, що сьогодні ми не маємо і сотої долі тих страждань, які переживали наші предки.

Для початку давайте уявимо собі Львів у період з ХІV по ХVІІІ століття. Саме в цей час смерть від епідемій була найбільшою.

Санітарні умови.

Місто, затиснене мурами, мало розміри приблизно 600 на 600 м. Вічний морок вузьких вуличок. Жодного зеленого деревця. Неймовірна тіснота в межах міста загалом, і в межах окремої ділянки зокрема. Будівлі були вузькими- в деякі кімнати не попадало ні сонячне проміння, ні свіже повітря. (Порівняйте з нашими комфортними умовами. Правда кращі?).  Міщанські кам’яниці були перенаселеними, багато з них належали декільком родинам. У дворах тримали худобу. Місцем для життя були також темні , вогкі та  холодні пивниці.  Згадайте про  прикостельні кладовища (сім в межах 600*600 м) і про згромадження померлих у підземних криптах. А тепер додайте, що в хаті в таких умовах сиділося нечасто і середньо-статичний львівський обиватель своє життя проводив у храмі, в ремісничій майстерні, в шинку або на ярмарку, де збиралися величезні тлуми людей. А тепер уявіть, що залишається після ярмарку – купи сміття і бруду. Ще додайте, що львів’яни  з покоління в покоління мали звичай викидати непотріб з дому на вулицю, в тому числі помиї та інші відходи з «нічних ваз». Вони виливалися або прямо  з вікон, або через ринви щоразу після заходу сонця . Не допомагали регулярні укази магістрату аж до другої половини 18 ст. А тепер додайте натовпи людей, які втікали від різних небезпек до Львова. А чого вартувало  квартирування військових, які свої військові виправи часто  починали саме зі Львова. Довго ще за ними залишалися купи гною і ніхто не мав охоти це прибирати.Ми знаємо, що в середньовіччі прибиранням мав займатися кат, але  не завжди він  це робив старанно і вчасно . Найчастіше гній просто розтягувався по вулиці. Ще в 1467 році місто прибиралося двічі на рік – на Пасху і на св. Михайла!!!. І ще деколи чистили площу Ринок перед урочистостями. Місто в межах стін було справжнісінькою магнітом для епідемій.

Що цікаво, перші з епідемій заледве відображені в наших  історичних документах. А їх було немало-1348,1362,1365, 1435,1441, 1464…., проте тільки якесь легке відлуння, навіть без зазначення самої хвороби, без опису симптомів. Під іменем зараза або мор. Заледве вказані   дати появи, відсутні  будь-які висновки чи подальша  профілактика. Цьому є причина – віра в Боже милосердя правила світом і обіцяла кінець будь-якої зарази. І ця віра була сильніша за інстинкт самозбереження. Не було людини без гріха, а значить кожен мав очікувати покарання, в тому числі через «морове повітря». Вважали також, що лікування заражених є перешкоджанням  Божій волі, бо ж Бог їх вибрав для мук і терпіння, а ти хочеш їх звільнити. Тому лікарі більше писали трактати і дискутували, ніж лікували . І чомусь не дуже зверталося увагу на те, що найчастіше і найпершими помирали безгрішні діти.

Але… я вас хочу трохи втішити. Вже під кінець ХV ст. магістрат зрозумів потребу в чистоті – запровадили регулярне вивезення сміття та відвід фекалій. Правда, відводили недалеко – за оборонні вали. Та й сміття височіло  «хмарочосами» по всіх валах, хоча мало би збиратися у наперед визначеному магістратом місці. Тому що, як і тепер,  для дотримання чистоти потрібні не укази а бажання). В будь-якому випадку це теж було на руку епідеміям. Але в самому місті вже з 1479 року почали брукувати вулиці (це видно з видатків бюджету), будувати піземні канали для відведення нечистот і зайвої води. В 16 ст. вже навіть податок на прибирання ввели – сплачували його, як мінімум,  всі вози, які проїжджали через Львів. І ці кошти йшли на оплату пургантів, які «шуфлювали гній». Обов’язковими стали шарварки – в радянські часи їх називали «суботниками» – коли жителі найближчих львівських сіл добровільно-примусово мали відпрацювати на благо міста, в тому числі прибиранням. У місті в 1589 році появився перший водозбірник, адже  в часі коли неприятель нищив водогони, була потреба в чистій питній воді.  (До появи «Мелюзини» пили брудну воду, змішану з горілкою, пізніше водозбірень буде три, на двох з них сьогодні фонтани Нептуна та Діани).

Але ці міри інфекцій не зупинили. І з ХІV до ХVІІІ ст. наше місто пережило з більшими чи меншими втратами 51 (!)  велику епідемію. З них: 4 – в ХІІІ-ХІV ст., 6 – у ХV ст., 12- у ХVІ, 18 – у ХVІІ, 11- у ХVІІІ. Скажіть, чого ми нарікаємо?

Продовження читайте за посиланням https://tolviv.in.ua/a-peste-fame-bello-libera-nos-domine-chastyna-2/