Спалах, який освітив галицьку «темноту».

Маркіян Шашкевич. Через тяжку хворобу і злидні  втратив зір, втратив слух і … відійшов у вічність. А ще –  в забуття. Сьогодні чергова річниця його смерті. 7 червня 1843 року –йому було всього 32 роки.

Боже, ЗА ЩО так жорстоко?

Чому до цього молодого чоловіка з дуже ніжною зовнішністю таке ставлення і в ТЕБЕ і в людей?  Чому українці так швидко забули про свого АПОСТОЛА, а друзі – так швидко зрадили? Чому  сучасники  усвідомили його велич тільки через 50 років після смерті , а нащадки не пам’ятають його імені?

Сьогодні абсолютно логічним сприймається те, що ми розмовляємо українською мовою на українській землі. А в часи Шашкевича такої «простої логіки» навіть близько не було.

Уявіть, в документі про народження вказано не Маркіян, а Marcianus. В його сім’ї розмовляють польською. Все його оточення  вільно володіє  німецькою. Признаватись, що ти знаєш українську вважалось поганим тоном, бо автоматично  зараховувало твоє походження до  хлопського. Маркіян же належить до інтелігенції, адже народжений у священичій родині. Пам’ятаєте глузливе – «українець або хлоп, або поп»? Чому ця фраза була іронічною? З «хлопом» все зрозуміло. А хто вони – переважна більшість українських священиків? Малоосвічені. Гірка правда. Головна мова літургії – церковнослов’янська. Проповіді – польською, бо не велено в церкві промовляти мовою «бидла». Це щоб ви розуміли передумови «революції», яку розпочне Шашкевич з однодумцями.

Що стало причиною цієї революції? Відрахування з духовної семінарії за недотримання режиму. Я не знаю чим  би я зайнялася на місці Шашкевича, але він засів у щойно відкритому читальному залі Оссолінеуму. Читав там не тільки книги. Досі у збірниках бібліотеки є періодичні видання, в т.ч. і європейські. Мабуть в них почерпнув молодий хлопець романтичні ідеї відродження власної культури; мабуть там «познайомився» з Вуком Караджичем, що відродив сербську народну мову; Франьо Курелацом, що зробив аналогічне для хорватської мови; чехом Яном Колларом, що писав про понімечення слов’янщини…Там же, на сьогоднішній вулиці Стефаника, Шашкевич зробив висновок, що українці становлять собою ОКРЕМИЙ слов’янський народ- (не польський ,  не російський)-  зі своїми звичаями, обрядами, мовою та історією.

Але українці в бібліотеках не сидять… хто просвітить темні маси? Рішення є – Маркіян Шашкевич та  ще два його друга – Яків Головацький та Іван Вагилевич- створюють товариство «Чтителей («шанувальників») руського язика». Його членами стане близько 100 осіб і перше, про що вони домовляться – спілкуватися виключно українською мовою. Сьогодні ми знаємо це товариство як «Руська Трійця», а тоді – ця назва була глумливою, з них так насміхалися. І хто б міг подумати, що це зневажливе ім’я стане символом культурної перемоги і причиною того, що ми з Вами не втратили своєї прадідівської мови.

Все, що б не робили представники цього товариства мало історичні корені. Руська – вказувала «заснулим» галичанам на їх походження від Київської Русі, русини. Їхні псевдо –  слов’янські імена-  не Василь, (Петро, Юрій)-  Ярослав (Головацький), Далибор (Вагилевич) і Руслан (Шашкевич). Ви скажете, що останнє ім’я тюркського походження?. А якщо спробувати його вивести з Russland, той, що живе на руській землі?. Діти Шашкевича – отримають князівські імена Володимир та Святослав. А в назві найвідомішого альманаху «Русалка Дністрова», русалка – швидше за все «русинка».  Може, це все мої домисли, але вони воскресили «до гробу покладену руську народність», «розбудили» той темний народ, і сьогодні я розмовляю українською і живу в незалежній українській державі, бо їхня праця була не марною, бо вона була  революцією в духовній площині (єдино справжньою та результативною).

Сьогодні, мене розбудив церковний передзвін. Нічого дивного – цього року на 7 червня припадає один з дванадцяти найважливіших празників церковного року – Зіслання Святого Духа. Багато людей піде до прикрашених зеленню храмів і почують в них зрозумілу їм мову. Це теж дуже простим і логічним видається сьогодні. А в часи Шашкевича  вперше!!!! в українській!!! церкві  нею звернулися до парафіян саме члени «Руської трійці». Дозволу від митрополита Левицького не отримали, втім семінаристи все ж вирішили спробувати. Миколі Устияновичу випала Руська церква, Юліанові Величковському — церква святої Параскеви, а Маркіяну Шашкевичу й Семенові Плешкевичу — собор святого Юра. Плешкевич почав українською, а завершив польською, бо «налякався колючих очей, шепоту, шархання ніг». Шашкевича та інших така реакція  не злякала і повернулися вони з тієї служби , як «витязі з поля битви».  Згодом Шашкевич уперше переклав українською Євангелія (від Матея і Йоана). Можливо,  саме завдяки йому я і Біблію читаю сьогодні українською.

«Людинькове милі». Я спеціально використаю звертання, яким Шашкевич говорив до своїх парафіян. Згадайте сьогодні про нього, в річницю його смерті. Пошукайте інформацію про «Руську Трійцю», не проходьте повз його могилу на Личакові. І, можливо, тоді нам не прийдеться у ХХІ столітті приймати закони на підтримку рідної мови і боротися з тими, хто цю мову зневажає на нашій  землі.

P.S. А знаєте, який епіграф мала «Русалка Дністрова»? «Не з сумних очей, а з пильних рук надія квітне». Пильнуймо, щоб потім не плакати.

Фото Олександр Швець.