Жорж де Латур. Відомий живописець і один з найбагатших жителів Люневіля. У цьому містечку була резиденція герцога Лотаринзького. Він же основний замовник. Хоча не тільки він. Французький король Людовик ХІІІ, кардинал Рішельє… А ще у живописця була власна школа…
Чому ж так мало залишилося його картин?
Можливо, через чуму, яка в 1631 р. забере життя 2/3 городян міста? А можливо, через війська Людовика ХІІІ, які в 1633 р. практично дотла спалили Люневіль? Швидше за все в пожежі згорять і картини Латура. Хоча художник виживе і в епідемії, і у вогні. Саме після цих подій переїде до Нансі, потім в Париж, де стане придворним живописцем і звідки повернеться до Люневіля багатим чоловіком.
Чому ж художника забули? Таке враженя, що одразу після смерті і до початку ХХ ст…
Невідомо, але… поступове повернення слави почнеться з неймовірно ліричної картини. Вона моя улюблениця)
В середині ХІХ ст. вперше з величезним захопленням про “Новонародженого” написав французький філософ і мистецтвознавець Іполіт Тен. Картину він приписував невідомому автору, швидше за все голандського походження. І це той рідкісний випадок, коли не ім’я автора робить славу полотну, а навпаки-зі слави картини починається поступове повернення імені автора. В 1915 р. німецький мистецтвознавець Герман Фост вперше зв’язав ім’я де Латура з його декількома картинами і… вивів його з тіні на світло. В 1934-35 рр. у Парижі відбулася виставка «Живописці реальності у Франції XVII століття», на якій було представлено вже 12 робіт Латура. Так європейці наново познайомилися з творчістю майстра.
Сьогодні його роботи є посеред найбажаніших на аукціонах. А ще 100 років тому його картини, без авторства або під чужими іменами, зберігалися в провінційних музеях Франції, чи у приватних колекціях. Як у випадку з нашим експонатом…
“Платіж” Жоржа де Латура попав до Львівської галереї мистецтв з колекції Домбських у 1940 р. Це була найстаріша львівська збірка, яка сформувалась наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.
А яким чином картина потрапила до Домбських?
Є декілька припущень.
І, як мінімум, дві версії ведуть до батьківщини Жоржа де Латура.
Версія перша:
Пам’ятаєте польського короля Станіслава Лещинського?.
Так -так, ТОГО, хто був народжений у Львові,
ТОГО, хто стане тестем Людовика ХV,
ТОГО, хто, не втримавши польську корону, решту життя проведе у Франції, де отримає у вічне володіння Лотаринзьке герцогство…
А знаєте де помер в 1766 р. король без трону?
У …. Люневіллі. Тому самому, де жив, працював і помер у 1652 році Жорж де Латур. Враховуючи , що родина Домбських була прихильниками Станіслава Лещинського, можемо вивести логічний ланцюжок:
Жорж де Латур – м.Люневіль – Станіслав Лещинський- родина Домбських
Версія друга, моя улюблена:
Після смерті Лещинського дружиною лотаринзького герцога стала Анна Цетнер.
Так-так, це її батько був власником Львівської Цетнерівки і відомим колекціонер творів мистецтва.
Для Анни це був четвертий шлюб. Мабуть, не дуже щасливий, бо кінець кінцем її чоловік опиниться у Відні, а вона повернеться до Львова. І тут …у неї зав’яжуться ніжні стосунки з колекціонером Лукашом Домбським. Саме йому Анна заповість сімейну колекцію Цетнерів, яка вже містила Латурівський «Платіж».
Отже, логічний ланцюжок: Жорж де Латур – м.Люневіль – Анна Цетнер – родина Домбських.
А можливо все набагато простіше і картина була просто куплена десь на мистецьких ринках Парижу, куди заїжджали львівські магнати?
Не знаю. Але перші дві версії мені подобаються більше, бо вказують, що львів’яни – не останні люди на карті Європи…
P.S. І, звісно, я ці версії не сама вигадала).
Джерело: дослідження Галини Глембоцької.
Той, хто не хоче виходити з тіні. Частина 1 шукайте за посиланням https://tolviv.in.ua/toy-khto-ne-khoche-vykhodyty-z-tini/
