Битва під Берестечком – 12 кровопролитних літніх днів 1651 року.
І тьма народу.
Уявіть собі ранок генеральної битви. Туман стояв такий, що не видно було нічого на відстані спису. І лише тривожне відчуття, що стоїш напроти ворога. І лише молитва… Триста тисяч воїнів ворожих таборів молилися в унісон. Молитва католиків і православних, протестантів і мусульман одночасно підіймалася в небо з одним проханням – перемоги.
На чолі польської армії – сам король Ян Казимир. Істеричний релігійний фанат, який боявся навіть своїх. Особливо, Ієремію Вишневецького – найуспішнішого полководця польської армії. Власний небагатий військовий досвід король прагнув компенсувати порадами іноземних офіцерів, то ж оточив себе німецькими найманцями. Посполитому рушенню король теж не довіряв, бо про його бойові якості можна було говорити лише в контексті злого гумору. Бажання короля самому очолювати армію лише додало хаосу в командуванні. Але поляки зібрали велику силу – близько 180 тисяч людей. Це мала бути небачена раніше армія: загальне посполите рушення + магнатські війська + німецькі та швейцарські найманці. Додайте ще польських крилатих гусар на швидких арабських скакунах, у прикрашеній дорогоцінним камінням збруї, одягнуті в кольчуги, панцирі, шоломи та ще й з крилами на спині та леопардовими хутрами через плече. В ХVІІ ст. вони належали до найкращих типів важкої кінноти в Європі. Але ця лавина все ж була безсилою проти побудованих з кількох рядів козацьких возів.
Якою ж була українська армія, яку на початках війни збиралися «розігнати батогами» а зараз ТАК проти неї готувалися. Логіка підказує – тодішня Україна вже мала свою професійну армію і достатньо потужну. На чолі – гетьман Богдан Хмельницький. Він зібрав на цю битву близько 120 тисяч тих, хто міг тримати в руках зброю та бачив сенс у боротьбі. Тих, хто зрозумів, що вони –сила, з якою слід рахуватися, і що ця війна – не просто соціальний бунт. Українці визріли до створення своєї держави і до захисту її кордонів, навіть якщо в руках були лише бойові серпи і коси. До речі, ви знаєте як вони виглядали? Ооо, в музеї це все можна детально роздивитися. Союзниками козацько-селянського війська були татари (близько 30 тисяч). Ми можемо звинувачувати Хмельницького в тому, що він знову їм довірився, хоча зовсім недавно під Зборовом вони його підвели. Можемо, але не будемо. Бо той, хто зумів поєднати козацьку піхоту з татарською кіннотою, отримав військо, якому ніхто в Східній Європі не міг протистояти.
Нічого не передвіщало програшу. Вся операція мала зайняти 1-2 дні максимум. Але все піде не так… Можна багато говорити про причини чергової зради татар. Про Байрам, про смерть родича хана, про те, що зовсім іншій війні віддавали перевагу кримчаки – набіги, засади, ривки- а тут лоб в лоб з тяжкою кіннотою і артилерією. Але результат один – вони залишають поле битви, оголивши наш фланг. Наслідки виявилися для українського війська жахливими. І, навіть не від втечі татар, а від того, що гетьман Хмельницький погнав за ними і …став їхнім полоненим. Чому Хмельницький, залишаючи табір, такого не передбачив? Чому не дав чітких розпоряджень і не залишив гідного заступника? Чому Виговський, друга за ієрархією особа в козацькому війську, теж пішов разом із Хмельницьким за татарами? Не знаю, але це точно не зрада. Хмельницький залишив у таборі військову скарбницю (з 30 тисячами талерів), гетьманську булаву і печатку — символи державної влади, меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, і прапори. Тобто …він розраховував повернутися. Деякі дослідники в цій погоні за татарами звинувачують холеричний темперамент гетьмана, а хтось…звинувачує жінку. Так-так –дружину гетьмана Мотрону-Гелену, вбиту сином Хмельницького напередодні битви. Але я не буду зараз розказувати цю довгу любовну історію, яка розбила серце воїна, я її розкажу дорогою до Берестечка.
Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику — пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і протягом 10 днів його успішно обороняють. Але не люблять козаки сидіти в облозі , то ж полковник Іван Богун, якого обрали за наказного гетьмана, приймає рішення про відхід. Всього три переправи, довкола суцільні болота, тому сумнівно, що він виводив військо під носом у ворогів протягом однієї ночі. Можливо тому, у таборі щодня били в котли, радісно кричали і тупотіли ногами .
10 липня кіннота Лянцкоронського зробила дуже далеку вилазку. І що ж вона побачила?? Сильно поріділий козацький табір і останки українського війська, що ще не встигло переправитися. Були це в основному селянське ополчення, діти, жінки. Звісно, були ще й відділи регулярного козацького війська та навіть коринфський митрополит Йоасаф, що благословив битву і до останку підтримував її учасників. Поляки увірвуться в табір, який вже ніхто не захищав і… паніку в таборі спинити вже було неможливо. Паніка в час, коли ворог наступає, а втеча утруднена — це загально відоме явище війни. А паніка…поганий союзник на війні. Вона втягне у свій вир і козаків. Що творилося на вузьких переправах важко собі навіть уявити. Але люди не просто тікали. На болоті тривав бій, про що свідчать сліди шабель на, знайдених археологами, черепах, сліди від куль, а то й самі свинцеві кулі у кістках.
А далі основне… Їх було триста. Триста відважних лицарів козацького війська, сповнених рішучості воювати до кінця. Всі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, забезпечивши прикриття Богуну, що відводив військо до безпечніших місць. Основні козацькі сили було врятовано завдяки їхньому відчайдушному спротиву. Кожен боронився до останнього, відмовляючись і від помилування, і від грошей, що їх пропонували. Останній з козаків боровся протягом 3-х годин. Коли витратив весь порох, то, прострілений 14-ма кулями, відбивався косою. Що запропонував йому вражений польський король, і що отримав у відповідь…про це на екскурсії. Але гордимося одним – «Козаки милосердя не просили, через що і рубано їх немилосердно, і померли вони непереможеними». Ось де треба черпати енергію.
Так чи була ця битва переможною для наших супротивників? Польське військо, замість організувати погоню, залишилося грабувати табір. Шляхті здавалось, що розгром козацького табору і здобуття трофеїв то вже є остаточний тріумф, про який будуть кричати на кожному кроці. А король не зважився йти за козаками в багна та ліси. Він боявся засідки й був задоволений, що так легко позбувся великої небезпеки. Посполите рушення теж відмовилося переслідувати «розбите» козацьке військо за гарячими слідами , посилаючись на те, що, за тодішніми звичаями, воно не було зобов’язане воювати більше, ніж 2 тижні, тому їх основна частина розійшлася в напрямку домівок. А ще негода розбила дороги, у війську почалися хвороби. Незаплачені іноземні найманці не приховували незадоволення, то ж 18 липня Ян Казимир вирішує повернутися до Варшави святкувати перемогу. Єдину!!! свою перемогу, яку так і не доведе до кінця, але на його саркофазі буде вирізьблено саме її епізод. За «переможеними» піде лише близько 25 тисяч війська, але то було занадто мало для території, що належала козакам. А смерть фактичного поводиря поляків і противника Хмельницького – Ієремії Вишневецького- поставила армію Речі Посполитої ще в скрутніше становище. 28 вересня 1651 року між козаками та урядом була підписана тяжка для козаччини Білоцерківська угода. Але сейм її так і не ратифікує, отож руки для подальшої боротьби у нашого гетьмана будуть розв’язані.
Поляки не використали своєї перемоги на полі битви. Зате постаралися її створити іншим чином. Пропагандою, яка тривала сторіччями, легендами про свій незвичайний воєнний успіх. Таким чином у переконанні не тільки власному, але й українців, викликали уявлення про Берестечко, як про жахливий розгром українського війська великого гетьмана. До речі, археологічні розкопки під керівництвом Ігоря Кириловича Свєшнікова, довели, що подана в польських джерелах цифра в 30 000 полеглих, дуже сильно перебільшена. Хоча, навіть 5-10 тисяч українських жертв, теж , звісно, трагічна.
Хмельницький швидко оговтався від поразки , переборов шок після Берестечка і активно почав збирати військо. Програно битву, та дух козацький так і не був зломлений. І вже через рік, знову у червні (1-2.06.1652 р.), козацька армія отримала перемогу над поляками під Батогом. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати з нуля військо. Очевидно, що його кістяк склали воїни, загартовані болем Берестечка.
А щодо битви під Батогом. Ця битва стала першою без участі селян-повстанців. Козаки довели, що мають військо, здатне перемагати ворога не кількістю, а вмінням. І так, це була реабілітація за Берестечко
А ви знаєте, що і в битві під Батогом була замішана жінка?. Ох вже ті жінки… Хто була та княжна, яку від шлюбу «з диким хлопом» кинулося рятувати понад 30-ти тисячне польське військо? Розкажу на екскурсії. Але рятівників було багато ще й тому, що і юні романтики, і досвідчені воїни були впевнені, що козаки мало на що здатні після катастрофічного розгрому під Берестечком.
І останнє. Перемога під Батогом стала причиною пробудження інтересу до українських справ московського царя, який зволікав з допомогою православним козакам вже декілька років. Але краще б не помагали. Про Переяславську раду теж поговоримо дорогою.
Зголошуйтесь, кому цікаво.
Наталя Зубик, 0679849959
Використана література:
Ігор Свєшніков «Поле Берестецької битви»
Юрій Тис-Крохмалюк “Бої Хмельницького”
Юрій Рудницький “Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації”
Віктор Шпак “Перемога під Батогом – реабілітація за Берестечко”
